З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Любіть Україну, як сонце, любіть,

      як вітер, і трави, і води…

      В годину щасливу і в радості мить,

      любіть у годину негоди.

      Любіть Україну у сні й наяву,

      вишневу свою Україну,

      красу її, вічно живу і нову,

      і мову її солов’їну.

      Між братніх народів, мов садом рясним,

      сіяє вона над віками…

      Любіть Україну всім серцем своїм

      і всіми своїми ділами.

      Для нас вона в світі єдина, одна

      в просторів солодкому чарі…

      Вона у зірках, і у вербах вона,

      і в кожному серця ударі,

      у квітці, в пташині, в електровогнях,

      у пісні у кожній, у думі,

      в дитячий усмішці, в дівочих очах

      і в стягів багряному шумі…

      Як та купина, що горить – не згора,

      живе у стежках, у дібровах,

      у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

      і в хмарах отих пурпурових,

      в грому канонад, що розвіяли в прах

      чужинців в зелених мундирах,

      в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

      до весен і світлих, і щирих.

      Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

       і сльози, і все до загину…

      Не можна любити народів других,

      коли ти не любиш Вкраїну!..

      Дівчино! Як небо її голубе,

      люби її кожну хвилину.

      Коханий любить не захоче тебе,

      коли ти не любиш Вкраїну…

      Любіть у труді, у коханні, у бою,

      як пісню, що лине зорею…

      Всім серцем любіть Україну свою —

      і вічні ми будемо з нею!

      В огні нестримної навали

      рубали, різали наш сад…

      А ми дивилися назад

      і за минулим сумували…

      Руками власними тюрму

      творили ми собі одвічну…

      О будьте прокляті, – кому

      назад повернуте обличчя!

      Кати нас брали на штики

      за слово, правдою повите…

      Ви ж розумієте?! Віки

      не знали ми, чиї ми діти!..

      Хтось застромив у серце шило

      в чеканні марному весни…

      В саду розкішному лишились

      одні пеньки та бур’яни.

      Кати на струни наші жили

      тягли із рук, як сон, блідих…

      І з нас співців собі купили,

      щоб грали їм на струнах тих.

      Ми йшли кривавими стежками,

      нам тільки снився волі гук.

      І похоронно над полями

      кричав і плакав чорний крук…

      Він нам кричав про волі гнів,

      щоб ми повстали, захотіли!..

      Й кривавий дзюб об струни-жили

      в безкраїм розпачі точив…

      Коли ж приходили раби

      володарям на струнах грати,

      серця не тисло від журби

      і не обурювали грати…

      А струни плакали… Не в бій —

      вони СКАЧАТЬ