Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і вийшов, а після нього зараз же увійшла вдячна господиня, несучи особисто в обох руках блискучу олов’яну тацю, а на ній горщик, з якого парувало запашне нагріте угорське вино, і різьблений скляний келих, із гербом Кміциців. Старий Білевич одержав його свого часу від батька пана Анджея, коли в нього на гостині забавлявся.

      Пан Кміциц, побачивши господиню, підбіг до неї.

      – Ого! – крикнув він. – Обидві руки зайняті, тепер уже від мене не вислизнете!

      Парубок нахилився через тацю, а юнка відхилила свою світлу голівку, боронячись хіба лише парою, що пашіла з горщика.

      – Але ж ви й вітрогон! Дайте мені спокій, бо впущу горщик. Але він погроз не злякався, а лише зарепетував:

      – Як Бог на небі, від таких смаколиків розум може потьмаритися!

      – У вас уже давно потьмарився… Сідайте, сідайте!

      Гість слухняно сів, а господиня наповнила його келих.

      – Кажіть уже, як в Упіті винних судили?

      – В Упіті? Як Соломон!

      – Ну, і слава Богу!.. Бо мені серце потерпає, щоб усі в околиці вважали вас статечним і справедливим чоловіком. То як же все ж там було?

      Пан Анджей зробив чималий ковток, зітхнув і сказав:

      – Мушу розказати все спочатку. А було так: личаки звернулися до бургомістра по гроші на провіант від великого гетьмана або від пана підскарбія. «Шановне панство, – казали вони жовнірам, – ви добровольці, тому експропріацію проводити не можете. Квартири вам виділили з милості, а провіант дамо аж тоді, коли матимемо певність, що нам заплатять».

      – То вони мали рацію, чи ні?

      – За законом, звісно, мали, але жовніри мали шаблі, а за старими звичаями, у кого шабля, того й рація. Тому й сказали личакам: «Зараз ми тут на вашій шкірі випишемо зобов’язання!» І стався рейвах. Бурмістр із личаками забарикадувалися на вулиці, а мої їх намагалися звідти вибити. Не обійшлося й без стрілянини. Завзяті вояки для страху підпалили кілька стодол, кількох личаків також заспокоїли…

      – Як це заспокоїли?

      – Хто отримає шаблею в чоло, відразу спокійний стане.

      – Заради Бога! Tа це ж убивство!

      – Саме на той час я над’їхав. Жовніри зараз кинулися до мене з наріканням та скаргами на утиски, в яких мусять жити, що їх безневинно переслідують. «Животи наші порожні, – бідкалися сіроми, – що ж нам робити?» Я наказав бурмістрові до мене з’явитися. Він довго думав, але врешті-решт прийшов із трьома іншими. І почали скиглити: «Хай би вже грошей не давали, гаразд, але навіщо бити, навіщо місто палити? Ми б їх нагодували та напоїли за добре слово, але вони захотіли солонини, медів, делікатесів, а ми самі, убогі, такого не маємо. Законом будемо захищатися, а ваша ясновельможність перед судом за своїх вояків відповість».

      – Бог вас благословить, – заволала Олюнька, – якщо ви по-справедливому вчинили!

      – Якщо вчинив?..

      Тут пан Анджей скривився, як студент, котрий має провину визнати, і чуприну почав рукою на чоло нагортати.

      – Моя СКАЧАТЬ