Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ старий і тихий, наче спав під щедрим покровом. Дерева, що миготіли в очах, здавалося, втікали кудись назад за сани, вони летіли все швидше і швидше, ніби коням крила виросли. Від такої їзди в голові паморочилося і сп’яніння насувалося, воно захопило і панну Олександру. Відкинувшись назад, дівчина заплющила очі, повністю віддавшись імпульсу. Вона відчула якусь солодку неміч і їй здалося, що той оршанський боярин викрав її й несе, мов вихор, а панночка мліє, їй бракує сил опиратися, навіть зойкнути… Вони летять, летять хутчіше і хутчіше… Олюнька відчуває, що її обіймають якісь руки… Відчуває, нарешті, на вустах ніби печать розпашілу і пекучу… Повіки юнки не хочуть розклепитися, ніби уві сні. І летять, летять! Сонну панночку розбудив запитальний голос:

      – Я тобі милий?

      Юнка розплющила очі:

      – Як моя душа!

      – А мені більше за життя та смерть!

      Знову соболина шапка Кміцицa схилилася над куницею Олюньки. Вона й сама зараз не знала, що її розпалює більше: поцілунки чи зачарована їзда?

      Вони летіли далі, і далі, бором, бором! Дерева втікали назад цілими полками. Сніг шарудів, пирхали коні, а закохані були щасливими.

      – Я б до кінця світу так хотів їхати! – скрикнув пан Анджей.

      – Що ми робимо? Це ж гріх! – шепотіла Олюнька.

      – Та який там гріх! Ми ще тільки будемо грішити.

      – Вже не можна. Мітруни вже близько.

      – Далеко чи близько – байдуже!

      І пан Кміциц зіп’явся у санях, підняв руки догори і став репетувати, ніби повні груди радощів його розпирали:

      – Гей-га! Гей-га!

      – Гей-гоп! Гоп! Га! – відгукнулися його побратими з задніх саней.

      – Що ж ви так репетуєте? – поцікавилася панночка.

      – Та то так! З радощів! Покричіть і собі, панно!

      – Гей-га! – почувся дзвінкий, тоненький голосочок.

      – Моя ж ви королево! До ніг ваших припадаю!

      – Ваші друзі будуть сміятися.

      Після захвату огорнули їх гамірні веселощі, шалені, як і сама божевільна їзда. Пан Анджей узявся співати:

      Дивиться дівчина, дивиться з двору,

      На пишне поле!

      «Мамусю! Лицарі їдуть із бору,

      Ой, моя доле!»

      «Доню, стривай, ручками очі

      Прикрий білими,

      Бо серце в грудях, як пташка пурхоче

      На війну з ними!»

      – Хто вас навчив такої гарної пісні? – спитала панна Олександра.

      – Війна, Олюнько. У таборі ми нудилися і співали.

      Подальшу розмову обірвав раптовий крик із задніх саней:

      – Стій! Стій! Гей ви там – стій!

      Пан Анджей обернувся сердитий і здивований, чого б це його товаришам заманулося кричати їм і стримувати, як за кілька десятків кроків позаду саней побачив вершника, кінь котрого мало не падав із ніг.

      – Заради Бога! Це мій вахмістр Сорока. Щось із ним мало статися там! – повідомив пан Анджей.

      Водночас вахмістр наблизився, СКАЧАТЬ