Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такою грізною і до війни з оршанськими бешкетниками готовою. Вона ж продовжувала промовляти з пониклим поглядом:

      – Так тому й бути! Вони винні і мають піти геть, не лише з Любича, а й з усього тутешнього краю.

      – Ми також пана Кміцицa не звинувачуємо, серденько наше, – зауважив старий Касіян. – Бо знаємо, що це вони спокусили його. Не зі злості отруйної ми сюди приїхали, а лише з жалю, що він гультіпак біля себе тримає. Всі знають, що молодий, зазвичай, дурний. Які пан староста Глебович замолоду фортелі викидав, а тепер всіма нами керує.

      – А пес? – сказав зворушеним голосом лагідний пацунельський дідок. – Підете з молодим у поле, а він, дурний, замість того, щоб на звіра йти, біля ніг ластиться, сволота, грається і за поли тягне.

      Олюнька хотіла ще щось сказати, аж раптом залилася сльозами.

      – Не плач! – заспокоїв її Юзва Бутрим.

      – Не плач, не плач!.. – повторювали два дідугани.

      І так вони втішали її, але не могли заспокоїти. Після їхнього від’їзду залишився сум, неспокій, тривога й образа, і на них, і на пана Анджея. Гонорову панночку боліло все більше те, що треба було його захистити, виправдати та пояснити. Але ця компанія! Маленькі рученята дівчини стискалися від думки про них. Перед її очима поставали, як наяву, обличчя Кокосінськогo, Углікa, Зендa, Кульвеця-Гіпокентавра й інших – і побачила в них те, чого не бачила раніше: це були нахабні пики, на яких блазнювання, розпуста і кримінал витиснули разом свої печаті. Чуже Олюнці почуття ненависті охопило її, як пекучий вогонь.

      Але в цьому подиві наростала водночас щомиті й відраза до пана Кміцицa.

      – Сором! Ганьба! – шепотіла дівчина блідими вустами. – Щовечора він повертався від мене до повітруль…

      Вона почувалася розбитою. Непосильна ноша тамувала дихання в грудях.

      Надворі моросило. Панна Олександра міряла кімнату швидкими кроками, а в її душі закипала буря. Юнка не була від природи здатна витримувати удари долі, не захищаючись від них. Лицарська кров текла в жилах цієї дівчини. Вона прагнула негайно розпочати боротьбу проти цієї зграї злих духів, негайно! А що їй залишається!.. Нічого! Самі сльози та благання, щоб пан Анджей розігнав на чотири вітри своїх ганебних товаришів. А якщо він не захоче це зробити?..

      – Якщо не захоче…

      Навіть не сміла думати про це.

      Роздуми господині перервав пахолок, котрий вніс у покій ялівцеві дрова для каміна і, покидавши їх валком, почав вигортати залишки від старого попелу. Раптове рішення спало на гадку Олюньці.

      – Костику, – наказала вона, – негайно стрибай на коня і гайда до Любича. Якщо пан уже повернувся, попроси, щоб сюди приїхав, а якщо його немає, то нехай бурмістр, старий Знікіс, сідає з тобою і до мене їде. І хутко!

      Хлопець підкинув шуфлею смоляного вугілля, присипав його трухою сухого ялівцю та поквапився до дверей.

      Яскраві язики полум’я загуділи, в грубці затріскотіло. Олюньці стало трохи легше на душі.

      «Може, СКАЧАТЬ