Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ правдоподібної ілюзії, як за те, що переконав сотні гостей скинути свої модні туфлі, лягти на траву й дивитися в небо.

      «У дитинстві ми так робили, але в якийсь момент припинили».

      Ленґдон приліг і поклав голову на подушку, дозволивши тілу зануритись у м’якість трави.

      Над головою мерехтіли зірки, і на мить професор знову став підлітком, який лежить на зеленому полі для гольфу клубу Bald Peak опівночі разом із найкращим другом і міркує про таємниці Всесвіту. «Якщо трохи пощастить, – сказав до себе Ленґдон, – Едмонд Кірш, імовірно, відкриє якісь із цих таємниць сьогодні на наших очах».

***

      У глибині театру адмірал Луїс Авіла окинув залу поглядом востаннє і тихо відійшов, непомітно зникнувши за тією завісою, з-за якої щойно з’явився. Залишившись сам-один у вхідному тунелі, він обмацав тканину стіни і знайшов застібку. Якомога тихіше адмірал розстібнув липучку, зайшов у стіну й застібнув її за собою.

      Усі ілюзії розвіялися, мов дим.

      Авіла вже був не серед нічної луки.

      Він опинився у велетенському прямокутному приміщенні, більшу частину якого заповнювала велика овальна бульбашка. Кімната в кімнаті. Конструкцію перед ним – такий собі театр під куполом – оточував високий каркас – риштування, обплутані кабелями, обвішані лампами й колонками. Мерехтливі проектори злагоджено світили всередину-бульбашки, кидали широкі промені на прозору поверхню купола і тим створювали всередині ілюзію зоряного неба й далекого краєвиду.

      На Авілу справила враження здатність Кірша створити ефектний, драматичний образ, хоча сам футуролог, певне, навіть не здогадувався, наскільки драматичним виявиться цей вечір.

      «Не забувай: ставки високі. Ти – солдат у шляхетній війні. Частина великої цілості».

      Авіла повторював про себе план завдання безліч разів.

      Він дістав із внутрішньої кишені свою величезну вервицю. Тієї ж миті з колонок над куполом розкотилося, немов Божий глас:

      – Добрий вечір, друзі. Мене звати Едмонд Кірш.

      Розділ 16

      У Будапешті рабі Кьовеш нервово ходив темним кабінетом у своєму хазіко. Стискаючи в руці пульт від телевізора, він раз у раз перемикав канали, чекаючи новин від єпископа Вальдеспіно.

      По телевізору десять хвилин тому новинні канали перервали звичну програму, аби передавати в прямому ефірі події з музею Ґуґґенхайма. Репортери обговорювали досягнення Кірша й гадали, про що ж він збирається розповісти світові. Кьовеша це нагнітання цікавості дратувало.

      «Бачив я вже це відкриття…»

      Три дні тому на горі Монтсеррат Едмонд Кірш уже показував «чернеткову» версію презентації Кьовешу, аль-Фадлу й Вальдеспіно. Тепер, підозрював Кьовеш, світ має побачити те саме.

      «Відсьогодні все зміниться», – печально подумав він. Задзвонив телефон – і різко обірвав роздуми Кьовеша.

      Рабин СКАЧАТЬ