Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

      Підліток за кермом зняв окуляри й подивився на те, що ледь не переїхав. Передчуваючи недобре, він виліз із машини й підійшов до темного предмета на піску.

      Так – перше враження, на жаль, було правильним.

      У світлі фар лежало долілиць нерухоме людське тіло.

      – Мархаба!18 – невпевнено погукав його хлопець.

      Жодної відповіді.

      На голові в людини була традиційна шапка-такіджа й широкий талаб. Незнайомець виглядав огрядним і добре вгодованим. Сліди його вже давно змело вітром – тож не було жодного знаку чи пояснення, як він потрапив у серце пустелі.

      – Мархаба? – повторив підліток.

      Мовчання.

      Не знаючи, що робити далі, хлопець обережно штовхнув чоловіка ногою в бік. Хоча той був повний, але тіло виявилося твердим і тугим – його вже висушили сонце й вітер.

      Очевидно, він мертвий.

      Хлопець простягнув руку, взяв тіло за плече й перевернув. Порожні очі незнайомця тепер дивилися в небеса. Лице й бороду його вкривав пісок, однак навіть у такому вигляді цей чоловік видавався добрим, навіть наче знайомим – щось таке як любий дядечко або дідусь.

      Неподалік загуло ще кілька квадрациклів і спортивних машин: друзі, які разом із хлопцем бурунили пустелю, під’їжджали подивитися, чи все в нього гаразд. Ось уже їх чути за барханом, а ось вони вже з’їжджають до нього.

      Усі зупинилися, познімали шоломи й окуляри-консерви і зібралися навколо моторошної знахідки. Один із юнаків схвильовано заговорив: він упізнав загиблого. То був відомий аллама Саєд аль-Фадл – богослов і очільник духовенства. Інколи він приходив із лекціями до його університету.

      – Мата Алайна ‘ан наф’аль?19 – промовив він.

      Хлопці мовчки стояли колом і дивилися на тіло. А потім вони зробили те саме, що в подібних випадках роблять підлітки всього світу: вихопили телефони, почали фотографувати й писати друзям.

      Розділ 14

      Стоячи в густій юрбі коло підвищення, Роберт Ленґдон здивовано спостерігав, як невпинно росте цифра на екрані.

      У тісній залі перемовляння сотень гостей перетворювалося на монотонне гудіння; у голосах бриніло передчуття, багато хто в останню хвилину комусь телефонував чи постив у твітері повідомлення, де він наразі перебуває.

      На підвищення вийшов технік і постукав по мікрофону. – Пані та панове, ми вже просили вас вимкнути всі пристрої мобільного зв’язку. У цю хвилину ми заблокуємо всі вай-фай і стільникові комунікації на час події.

      Не всі припинили телефонні розмови – та зв’язок різко обірвався. Багато хто з таких гостей був глибоко приголомшений, неначе їм продемонстровано якесь дивовижне досягнення кіршіанської техніки, яке чарівним чином перерубало всі їхні зв’язки з зовнішнім світом.

      «П’ятсот доларів у магазині електроніки», – подумав Ленґдон. Він-бо належав до тих нечисленних СКАЧАТЬ