Остання справа полковника Принципа. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

      – Гаразд. Візьми, – він простягнув їй пачку цигарок, а потім клацнув своїм стареньким Zippo.

      Марта прикурила від його запальнички. Вони мовчали. Полковник Принцип не квапив її, адже бачив, що вона ще вагається.

      «Замала доза», – подумав він. «Надто мала доза».

      Тим часом Марто Римах допалила цигарку, повернулась до полковника і сказала:

      – Мені потрібно прийняти душ.

      – Це все потім, Марто. Потім. Чуєш мене, люба! Зараз потрібно зосередитись…

      – Без душу я не скажу тобі більше ні слова, – її скляні очі нагадували погляд мертвої. На якусь мить Іван Сергійович злякався за неї і дав слабинку.

      – Добре. Буде тобі душ. Але обіцяй мені одне…

      – Я все тобі розповім, Іване. Все, що знаю, – вона провела своє рукою по його щоці і попленталась до ванної кімнати.

      Принципу довелось чекати не довго. За хвилин десять Марта знову увійшла до власної вітальні. На її голові був рушник небесного кольору, а тіло закутане у новенький махровий халат. Вона присіла на стілець, мрійливо подивилась у вікно, і, не повертаючи голови, лагідним голосом мовила до полковника:

      – Налий мені ще. Тільки не потрібно отих ваших чортових «пігулок правди» туди сипати. Я думала, що хоча б ти вище за всі ті штучки… Ти мене розчарував, мій полковнику. Втім, як і всі чоловіки мого життя.

      В ту мить, коли вона сказала цю фразу, полковнику спецслужб Івану Сергійовичу Принципу стало соромно. Так соромно, як, напевно, йому не було ще ніколи за все своє тяжке й складне життя. Мине якийсь час, і він коритиме себе за той сором, адже сором і спецслужби

      – речі несумісні. Проте у мить, коли вона сиділа біля нього, споглядаючи у вікно, він корив себе за той вчинок, за ті кляті пігулки, за ту свою службу, за свій цинізм, якому ніколи вже не буде виправдання.

      – Вибач… Вибач мене дурня, якщо зможеш. Але я думав…

      – Нічого ти не думав. І не треба вибачатись. Така вже в тебе, вдача, полковнику. Така вже в тебе вдача, – у її голосі він відчув жалість і збагнув, що про власну вдачу думав того дня й сам – в момент, коли йому зателефонував генерал Нечипайло.

      – Кого ти намагався обдурити, бідний мій Іване? Мене? Ти, мабуть, забув, з якої я сім’ї? А пам’ятаєш, ще минулого року ти мені пропонував втекти. Просто взяти, зірватись з місця і податись до ситої Європи, чи то летіти на якійсь там острови. До речі, як вони називались?

      – Трістан-да-Кун’я, – захриплим від хвилювання голосом відповів Принцип.

      – Дивна назва. Здається ти казав, що там не дуже тепло? То ж чому ти, серед отієї всієї безлічі райських куточків, обрав саме ці острови?

      – Щоб нас ніхто і ніколи не знайшов. Щоб до кінця днів своїх я міг насолоджуватись лише тобою однією, пестити тебе і виконувати усі твої забаганки. Трістан-да-Кун’я разом з островом Пасхи – найвіддаленіше населене місце на цій Богом СКАЧАТЬ