Остання справа полковника Принципа. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ адже він негідно повівся з жінкою, яку досі кохав. Кохав несамовито, кожного разу стискаючи те своє почуття так міцно, щоб воно, не приведи Господи, змогло вирватись на білий світ. Бо якщо таке станеться, тоді все. Кінець полковнику Принципу. Та й, швидше за все, і Марті Римах.

      Полковник взяв себе в руки. Дивна річ, він ніколи не втрачав самоконтролю. Ніколи! Ні з перебіжниками, ні зі зрадниками, ні з відвертими мерзотниками-ґвалтівниками, ні з кримськими терористами, ні з націоналістами-шовіністами. Він багато разів бачив смерть. Іноді дуже жахливу, щоб бути правдою. Полковник спілкувався з убивцями, серійними маніяками, ідейними мазохістами, покидьками вищого ґатунку та іншим непотребом, що наповнював цей старий світ. І жодного разу він не втратив самоконтролю. Але з цією жінкою, такою слабкою і такою нещасною, полковник Принцип не міг нічого вкоїти. Він розумів, що це заважає його завданню, та таким вже його створила матінка-природа.

      Він притис її до себе і мовив:

      – Скажи мені, що було в його валізі? Ти ж знаєш це Марто! Я знаю, що ти знаєш! А ти знаєш, що я це знаю. Мене не обдуриш. Я відчуваю, що ти знаєш. Просто відчуваю. Скажи ж мені, рідна моя, і нам усім стане легше. Ну ж бо! Давай, маленька! Не треба все тримати в собі. У нас з’явиться шанс врятувати твого дурня Сема. Крихітний такий шанс, проте він у нас буде. Просто розслабся, заплющ очі, вдихни повітря і скажи мені, – він пестив її волосся, торкався своїми пальцями лоба, очей, щік, губ. Вона ж тремтіла і якось дивно хитала головою зі сторони в сторону. Наче якась лялька. Наче нежива.

      – То були контейнери. Ти розумієш про що я. Як невеличкі термоси. Термоси, Іванеееее!!! Кляті термосиииии!!! – її крик лунав на всю квартиру. Таку велику та пусту.

      Він не зупиняв її. Вона мала право на той крик. Бо то був крик сильної жінки, яка зважилась на відчай.

      Принцип вийшов від неї десь за хвилин тридцять. Він пішов, коли переконався, що вона знову адекватно сприймає дійсність і вже не наробить дурниць.

      Полковник сів у своє вольво, відкинувся на спинку сидіння і заплющив очі.

      – Боже! Чому я мушу бути таким мерзотником, такою сволотою, аби дізнатись правду? – він і сам одразу не зрозумів, що сказав це все вголос.

      Принцип завів авто, увімкнув радіо, надавав собі ляпасів і відповів на власне питання:

      – Бо цю Богом забуту країну ти любиш понад усе.

      Потім дещо подумав і додав:

      – Навіть більше, ніж ту жінку, що зараз дивиться на твоє давно немите авто скрізь штори свого вікна, що у пустій квартирі, де ніколи не літатимуть янголи щастя.

      Їм просто цього не судилося.

      Розділ 5. КВИТИ

      Розвідка – професія особлива. Дуже своєрідний та специфічний світ взаємин, амбіцій, життєвих планів, переконань, бажань та вчинків. Це те, чого не бачать, але воно існує. Існує так само, як існують школи й лікарні, заводи та фабрики, відділи поліції й цілі міністерські установи. У розвідці справджується одне – або ти, або СКАЧАТЬ