.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я бачив, що їй неймовірно боляче – настільки, що вона охоче померла б просто зараз. Але я не розумів, що це означатиме. Я не знав, як світ продовжуватиме існувати після цього.

      Але я хотів ще дещо дізнатися. Я сподівався отримати відповідь.

      – Кохана, а де Маріон?

      Вона довго на мене дивилася, і я вже підготувався до найгіршого.

      – Вона втекла.

      – Що?

      – Вона була як ти.

      Я не одразу зрозумів.

      – Що? Вона не старішала?

      Роуз говорила повільно, перериваючись на стогони та кашель. Я хотів її спинити – сказати, що вона не має нічого розповідати. Але вона вважала, що має.

      – Не старішала. Вона не змінювалася – і люди почали помічати. Я казала, що нам доведеться знову переїхати, і її це дуже непокоїло. А потім прийшов Меннінґ…

      – Меннінґ?

      – І тієї ночі вона втекла. Я побігла за нею, Томе, але вона просто зникла. І більше не повернулася. Я не знаю, куди вона подалася і чи в безпеці вона. Знайди її. Молись. Будь сильним. Ти зможеш. А зі мною все буде добре. Я скоро зустрінуся з братами…

      Мені ніколи не було так кепсько, але я готовий був віддати їй будь-що, навіть мою легендарну силу та майбутнє.

      – Роуз, моя Роуз, я буду сильним.

      – Будеш, – ледь чутно прошепотіла вона.

      – О, Роуз…

      Я знов і знов кликав її на ім’я. Мені потрібно було, щоб вона мене чула. Щоб вона залишалася моєю реальністю.

      Ми підданці часу, але його милості недовговічні…

      Вона попросила заспівати їй.

      – Заспівай щось. Що в тебе на серці.

      – На серці лише сум.

      – Тоді співай сумної пісні.

      Я взяв лютню, але вона попросила лише заспівати. Я не надто пишався своїм голосом без акомпанементу, та для неї заспівав.

      І посмішки її – то радощів весна,

      А сльози на щоках – то зимова жура[16]…

      На її обличчі з’явилася ніжна стурбована посмішка, і я відчув, як цілий світ падає у прірву. Я хотів впасти разом із ним – туди, куди й вона. Я не знав, як бути собою без неї, як жити своїм дивним життям. Я спробував, я провів без неї багато років, але то було просто існування. Як книга, у якій немає ані слова.

      – Я знайду Маріон.

      Вона заплющила очі, наче це було останнє, що вона хотіла почути. Обличчя посірішало, як січневе небо.

      – Я кохаю тебе, Роуз.

      Я відшукав її губи – тоненьку пошерхлу смужечку. На жаль, вони назавжди завмерли, вона так і не відповіла на мій поцілунок. Мене жахала ця нерухомість. Єдине, що рухалося в цьому домі, – хмарки пилу.

      Я закликàв до Господа, я просив, молив та благав. Та Господь був невблаганний. Він був глухий. Вона померла, а я лишився жити. Лишився віками падати в темну глибоку яму.

      Лондон, сьогодні

      Я ніяк не оговтаюся. Голова пульсує болем. Йду, йду та сподіваюся СКАЧАТЬ