Як зупинити час. Мэтт Хейг

Чтение книги онлайн.

      Над назвою недовго думали. Колись альбатроси вважалися неймовірно довговічними птахами, а насправді ж їх вік рідко перевищує шістдесят років. Гренландські акули запросто можуть доживати до чотирьох сотень, а молюск на ім’я Мін, як його назвали вчені, взагалі «бачив» часи правління династії Мін більш ніж п’ятсот років тому. Але ми все одно називалися альбатросами, скорочено альбами. А всіх інших людей ми називали поденьками – як тих мушок, що живуть лише один день (а деякі підвиди – лише п’ять хвилин).

      Гендріх завжди називав звичайних людей не інакше як поденьками, і мене дедалі більше смішила така його термінологія, хоч я і сам до неї вже звик. Альбатроси. Поденьки. Ну що за маячня? Гендріх, попри свій вік та розум, так і залишився незрілим хлопчиськом. Древнім хлопчиськом.

      Мене завжди засмучувало знайомство з іншими альбами, бо тоді я починав розуміти, що не особливий. Не супергерой. Просто старий. І нерідко, як у випадку Гендріха, байдуже, скільки століть ти прожив, – ти все одно живеш у рамках своєї особистості. І навіть час та простір не можуть цього змінити, бо від себе не втечеш.

      – Маю зазначити, що з твого боку це неповага, – зауважив він, – особливо після усього, що я зробив для тебе.

      – Я ціную усе, що ти для мене зробив, – мовив я, а сам задумався, що ж саме він зробив? Жодна з його обіцянок не була втілена в життя.

      – Томе, ти взагалі розумієш, який зараз світ навколо нас? Часи змінилися. Не можна просто узяти й змінити адресу, додавши нове ім’я в іншу парафіяльну книгу. Ти взагалі уявляєш, скільки мені коштує твоя безпека? Твоя та інших членів організації?

      – То, може, зекономиш на мені трохи грошей?

      – Я відразу казав прямо: зворотного шляху немає.

      – А я ніколи й не хотів іти цим шляхом.

      Він потягнув трохи напою через соломинку та скривився.

      – А хіба життя не є оцей шлях? Послухай, що я скажу, малий…

      – Малим мене важко назвати.

      – Ти зробив свій вибір. Ти сам вирішив зустрітися з доктором Хатчінсоном і…

      – Я б ніколи не став з ним зустрічатися, якби знав, що на нього чекатиме.

      Гендріх помішав напій соломинкою, поставив склянку на столик та витяг свої пігулки з глюкозаміном для суглобів.

      – Тоді мені доведеться тебе вбити, – він хрипко засміявся, щоб удати, що жартує. Але я знав, що жартів тут ані на гріш. – Давай дійдемо компромісу. Я забезпечу тобі таке життя, яке ти хочеш, але кожні вісім років я телефонуватиму, і, перш ніж змінити особистість, ти виконуватимеш моє прохання.

      Усе це я вже чув. Оте «життя, яке ти захочеш» все одно ніколи не було тим, що я сам дійсно хотів. Він просто пропонував мені кілька варіантів на вибір. І відповідь мою він уже не раз чув.

      – Про неї жодних новин? – я сотні разів уже питав, але цього разу мій голос звучав абсолютно безнадійно.

      – Ні, – він дивився на свою склянку, а я помітив, що відповів він надто швидко.

      – Гендріху?

      – Ні. СКАЧАТЬ