Як зупинити час. Мэтт Хейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – історія. У розмові про саму тільки каву можна пояснити всю історію капіталізму, імперіалізму та рабовласництва. Важко уявити собі, скільки страждань та крові стоїть за оцим паперовим стаканчиком вашої кави.

      – Якщо ви хотіли позбавити мене апетиту, вам це вдалося.

      – Вибачте мені. Але, думаю, ви мене зрозуміли: історія всюди. Головне, щоб люди це зрозуміли.

      – Згодна.

      – Історія – це люди. Усі люблять історію.

      Дафна кидає на мене сумнівний погляд: брови злітають угору, а шия трохи подається назад.

      – Точно?

      – Просто треба донести до людей думку, що всі їхні вчинки, усе, що їх оточує, – усе має своє коріння в минулому. Що на їх життя вплинув Шекспір, наприклад. Уплинула кожна людина, що колись жила на Землі.

      Я переводжу погляд на вікно. Звідси, з третього поверху, навіть крізь лондонські тумани відкривається чудовий огляд. Ген там стародавня георгіанська будівля, повз яку я проходив уже безліч разів.

      – Погляньте на ту будівлю. Бачите оту, з димарями? Там була психіатрична лікарня. А отам, – я показав на іншу низьку будівлю з цегли, – була бійня. З кісток робили порцеляну. Якби ви пройшли цією вулицею двісті років тому, то з одного боку почули б голосіння людей, яких записали в божевільню, а з іншого – крики худоби.

      Якби. Якби. Якби.

      На сході було кілька дахів, укритих черепицею, що стояли в ряд.

      – А отам, у пекарні на вулиці Олд-Форд-роуд, колись збиралися суфражистки східного Лондона на чолі з Сильвією Панкхьорст. У них був величезний плакат із золотими літерами: «ПРАВО ГОЛОСУ ДЛЯ ЖІНОК», він висів неподалік від старої сірникової фабрики, його важко було б не помітити.

      Дафна щось занотовує на аркуші паперу.

      – А ще тут написано, що ви граєте на музичних інструментах. На гітарі, піаніно і скрипці.

      А ще на лютні, подумки додаю я. І на мандоліні, цистрі[12] та вістлі[13].

      – Саме так.

      – Ганьба Мартінові.

      – А хто такий Мартін?

      – Наш учитель музики. Він просто безнадійний. У його руках і трикутник не звучить. Але він, нещасний, вважає себе рок-зіркою, не менше.

      – Я люблю музику. І грати люблю. Але вчити… вчити грати важко. Мені й говорити про музику важко.

      – На відміну від історії?

      – На відміну від історії.

      – Здається, ви не відстаєте від сучасності?

      – Звісно ж, – брешу я.

      – І вмієте ладнати з молоддю?

      Я знизую плечима та роблю відповідний для цього випадку вираз обличчя.

      – Мені вже п’ятдесят шість, тож у ваші сорок один ви здаєтеся мені молодим, – зауважує вона.

      П’ятдесят шість – це ще молодість.

      І вісімдесят вісім – молодість.

      І сто тридцять два – теж молодість.

      – Я, мабуть, з тих, хто в сорок один уже немолодий.

      Вона всміхається СКАЧАТЬ