Звитяга, слава і любов. Ганна Рось

Чтение книги онлайн.

      Немолодий жовнір допоміг підняти драгуна і сів поруч з ним.

      Вечоріло, Марічка прийшла з підводою поранених до місця, де жінки домовилися зібратися, щоб рушити у зворотний шлях. Усі вже були в зборі, Микола вивів коней на випас в низину, де була густа трава. Дядько Іван клопотав біля вогнища, а баба Одарка вже кидала пшоно в похідний куліш.

      – Скільки у тебе поранених, Марійка? – запитала бабуся.

      – Восьмеро, один сильно важкий, – відповіла Марічка.

      – Зараз рани почистимо, відпочинемо, коні попасуться, а завтра рано-раненько рушимо додому. Поранених усіх розібрали, я бачила тут жінки з підводами ходили з Яблунівки, Кам'янки, Березняків, – сказала Гликерія.

      – А Пашка знайшовся? – запитала Марічка у матері.

      – Він сам мене знайшов, – відповіла Гликерія, – цілий, неушкоджений, слава Богу. Пішли, подивимось твоїх поранених.

      Гликерія, Явдоха і Марічка пішли до підводи. Хтось з поранених стогнав. Сплячий поранений козак, котрого Марічка знайшла першим, відкрив очі.

      – От дівка, одних поляків понаходила, – засміялася Явдоха. – Двоє козаків, шестеро поляків.

      – Зараз усіх лікувати будемо, потерпіть милі, – сказала Гликерія, – хто може встати, йдіть до вогнища зараз і нагодуємо вас, а що ж ти, соколе, блідий такий, ледь живий.

      – Він, мамо, багато крові втратив, рана на спині глибока, я кров зупинила, – Марічка підклала сіна під голову драгуна.

      – Красунчик, але не видужає, марний клопіт, треба його залишити, не доїде, – зауважила Явдоха.

      – Не каркай, будемо виходжувати, – обірвала її Гликерія, – не таких на ноги підіймали.

      – Ну, ну, лікуйте, – Явдоха обняла пораненого в ногу козака і допомогла йому дійти до вогнища.

      – Микола тільки на випас коней повів, а вона вже козака обнімає, непостійна ти, Явдоха, дівка, – пожартував дядько Іван.

      – А що мені, я молода, а хлопців – чимало, хочеш козака вибирай, хочеш жовніра. Он Марічка собі драгуна пригледіла, лежить на підводі весь білий, ледь живий.

      – Зараз він не ворог, Явдоха, він зараз повержений ворог, значить, будемо його лікувати за законами військового часу, як військовополоненого, – заключив дядько Іван. – Сідай, хлопець, сідай зручно на кожух, зараз тобі жінки рани намажуть. Лікувати. Розумієш?

      – Джьенкуе[9], – відповів на запрошення жовнір, сідаючи, – ай! – закричав він від несподіванки.