Звитяга, слава і любов. Ганна Рось
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Звитяга, слава і любов - Ганна Рось страница 4

СКАЧАТЬ вас Господь, – сказала Гликерія, перехрестилася, обняла чоловіка, а потім і сина.

      – Оляна, дивись за дітьми, – наказав Павло, – прощавай сестра, побачимося, дасть Бог.

      – А ми з Марічкою приїдемо слідом за вами, – сказала Гликерія.

      – Чого іще вам туди тягтися, – мимоволі вирвалося у Тихона.

      – А як же! Як козаки без знахарок? А хто вам рани заліковувати буде? – запитала Гликерія. – Козацька справа воювати, а наше діло – на ноги піднімати. Так що, ми з Марічкою обоз зберемо з трьох-чотирьох підвід і приїдемо.

      – Ось невгамовна баба, – вилаявся Тихон, – а, роби що хочеш, – він махнув рукою, знаючи характер своєї жінки.

      Коли мова йшла про лікування поранених, вона була непохитною, і Марічку такою ж виховала.

      – Доню, ти йди в балку, збирай побільше трав, суши, готуй зілля, настоянки, – розпорядилася Гликерія, – а я схожу до Василини, баби Одарки та Явдохи домовитися, коли рушимо.

      – Добре, мамо, – сказала Марічка, беручи кошик.

      За хутором Марічка зустріла діда Якима.

      – Здрастуйте, дід Яким, – привіталась вона.

      – Здорова була, Марічка, – відповів дід.

      – А що, допомагає вам розтирання, дідусь?

      – Розтирання добре, але мені би такого, щоб рочків двадцять скинути, – сказав дід, скручуючи тютюн, – я би на коня і гайда з хлопцями воювати. А то сиджу тут на пеньку, комах кормлю.

      – Чи ви, дідусь, іще не навоювалися?

      – Ех, і на мій вік випало, і Хотинську пройшов, і під Переяславом. Так, були часи, як польське військо під Цецорою програло у османів, так поляки звернулися до козаків за допомогою, обіцяючи нам права і привілеї. Ми ж з поляками пліч-о-пліч стояли, не дали Осману завоювати Україну і Польщу. Так, ми тоді в третій раз Петра Сагайдачного гетьманом обрали, але він був поранений в руку отруєною османською стрілою і незабаром помер, залишивши нас у великій печалі. Ось так, – дід закурив люльку. – А ти куди?

      – В балку йду, за травами.

      – Мабуть, Гликерія обоз збирає? Невгамовна твоя мати. Молодчина. Багато козаків на ноги поставила. Я коли під Переяславом поранений був, мене теж одна козачка лікувала, зеленоока, кров із молоком, коса до поясу. А я так і не зміг твою бабусю забути, Уляну. Ось так-то. Ну йди, козачка, збирай трави, доки сонечко-ведришко Господь дає. Слава тобі, Господи, – перехрестився дід Яким.

      

      Третій день їхали підводи на Корсунь. Вечоріло. Вирішили зупинитися на нічліг.

      – Он місце гарне, – сказала Василина, козацька вдова.

      Василина була міцної статури, сама грузила поранених козаків на підводи, збираючи їх після кривавих боїв. Чоловік її, козак Назар Писарчук загинув, коли їй було неповних двадцять п’ять. Дітей завести не встигли. Вже вісімнадцять років вдовувала вона. Сваталися до неї козаки, та не могла вона свого Назара забути.

      – Зараз, баби, куліш зваримо, – сказала баба Одарка.

      Бабусі було вже шістдесят СКАЧАТЬ