Звитяга, слава і любов. Ганна Рось
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Звитяга, слава і любов - Ганна Рось страница 5

СКАЧАТЬ А як лозу на скоку рубає!

      – Знаю, знаю я. Ось повернемося з Корсуня, весілля справимо, – пообіцяла Явдоха і пирснула.

      – Знову смієшся, – не повірив Микола, – комедію ламаєш?

      – Ні, я серйозно, засилай сватів, – посміхалася Явдоха.

      – Дивись, дівка, обіцялася, договір дорожче грошей, як повернемося – прийду сватати за Миколу, – зрадів дядько Іван.

      Микола сидів, як іменинник. Чи жарт – Явдоха на людях обіцяла вийти за нього. Роки три він вже ходив за нею і тепер він не вірив своїм вухам.

      А Марічка, міцно дрімаючи на підводі, бачила сон. Дорогу, уздовж неї дерева, прикрашені різнокольоровими стрічками, які розвивалися по вітру. Вона – панночка на коні, на голові у неї багата сорока – головний убір, прикрашений шиттям і дорогоцінним камінням, нитками бісеру на чолі. На скронях довгі перлинні нитки, а зверху над сорокою – біла тонкого шовку хустка. Вона в платті з довгими рукавами і манжетами. Поруч з нею на коні ставний панич. Скаче, посміхається їй.

      Несподівано піднявся сильний вітер, головний убір зірвався з голови, розметалося волосся. Кінь понісся. Гілки б’ють по обличчю, по білій шкірі. Марічка прокинулася від сну. Відкрила очі, спочатку не зрозуміла, де вона. Над головою – синє небо з розсипами зірок. Полином пахне. Цвіркуни співають свої трелі. Неподалік біля вогнища баби снідають з козаками.

      Марічка потягнула кожух, укутавши ноги, і задрімала. Перед очима стояв ставний панич на коні.

      

      Корсунська операція Хмельницького завершилася дуже швидко. Микола Потоцький, наляканий чутками про перевершення чисельності противника, після наради вирішив відступати із Корсуня на Богуслав під захистом табору з возів, але на шляху відступу козаки на чолі з Максимом Кривоносом перекопали прохід глибокими ровами і завалили деревами. Військо Потоцького в широкій балці, затиснутої з одного боку болотом, а з іншого кручами, наштовхнулося на перекопи і завали, та змушене було зупинитися. На стрімкому схилі вози переверталися, табір втратив порядок, не міг розгорнути артилерію. Раптовий вогонь гармат, захованих в хащі Кривоносом, визвав паніку у ворожому війську. З тилу противника атакували козаки Хмельницького і татари Тугай-Бея. За чотири години армія Речі Посполитої була розгромлена[7].

      Після бою сотник Тихон Лобода під'їхав до обозу, організованому Гликерією.

      – Ну, що, жіночки, святкуйте перемогу славних синів землі нашої, – сказав в запалі Тихон, стираючи сліди пороху зі свого обличчя. – Ех, переживав Хмельницький, що поляки не можуть підійти для рукопашного бою, що його козаки використовують занадто багато пороху.

      – То вам свято, а нам робота – поранених шукати, – сказала баба Одарка.

      – Наші втрати повинні бути невеликі, – відізвався Тихон, – хорошу засідку придумав Хмельницький, славний гетьман!

      – Ти Павла не бачив? – запитала Гликерія чоловіка.

      – Він увірвався в середину польського стану, коли один з польських полковників СКАЧАТЬ

<p>7</p>

Самойло Величко. Летопись, Летопись Самовидца, Симоновский П. И. Краткое описание о козацком малороссийском народе і о военных его делах. – М., 1847. – С. 1–39.