Про письменство. Мемуари про ремесло. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Часом вони повертаються», яке й так стояло на дальшій межі обсягу, прийнятного для ринку чоловічих журналів. А ще ж має лишитися вдосталь місця для чирлідерок, які дивним чином забули вдягти трусики, – саме заради них чоловіки й купували ці журнали. Я не бачив сенсу витрачати два тижні або навіть місяць на написання повісті, яка мені не подобається і яку не можна буде продати. Тож я її викинув.

      Коли я наступного вечора повернувся зі школи, Таббі тримала аркуші. Вона помітила їх, викидаючи сміття з мого відерця, обтрусила м’яті паперові кульки від цигаркового попелу, розгладила й сіла читати. Вона сказала, що хоче, аби я продовжив. Хоче дізнатися, що буде далі. Я сказав, що ні хріна не знаю про школярок. Вона сказала, що допоможе мені з цим. Схилила підборіддя й усміхнулася у своїй до болю милій манері. «Із цього може вийти, – сказала вона. – Я чесно так думаю».

29

      Я так і не полюбив Керрі Вайт, так і не повірив мотивації Сью Снелл, коли вона відправляла свого хлопця з Керрі на випускний, але дещо в мене справді вийшло. Ціла кар’єра. Таббі якимось чином знала, а наскладавши п’ятдесят аркушів тексту з одинарним інтервалом, я теж знав. Щонайменше, я був упевнений, що ніхто з персонажів, які пішли на випускний Керрі Вайт, ніколи його не забуде. Тобто ніхто з тих, які виживуть.

      До «Керрі» я написав три інші романи: «Лють», «Довга прогулянка» і «Переслідуваний»[93], які було опубліковано пізніше. Серед цих книжок «Лють» найбільше бентежила, а «Довга прогулянка» була найкраще написана. Але жодна з них не дала мені того, чого навчила Керрі Вайт. Найважливіше, що в автора початкове сприйняття персонажа або персонажів може бути таким же хибним, як і в читача. На другому місці було усвідомлення, що припиняти роботу над твором лише тому, що тобі тяжко на емоційному рівні чи уяви бракує, – погано. Часом треба рухатися вперед через «не хочу», а часом може здаватися, ніби ти навсидячки гівно лопатою вигрібаєш, а насправді все добре виходить.

      Мені допомогла Таббі. Для початку я дізнався від неї, що шкільні автомати з прокладками зазвичай працюють без монет, бо вчителі й адміністрація не хочуть, аби по школі ходили дівчата в закривавлених спідницях лише тому, що їм не вистачило четвертака, сказала мені дружина. А ще я сам собі допоміг, покопавшись у спогадах про старші класи (робота вчителя не зарадила: мені тоді було вже 26 і я стояв по інший бік столу) і згадавши про двох дуже самотніх та зацькованих дівчат із мого класу: які вони були на вигляд, як поводилися, як до них ставилися. Украй рідко за всю свою кар’єру я досліджував настільки неприємну територію.

      Одну з цих дівчат звали, скажімо, Сондра. Вона жила з матір’ю в трейлері недалеко від мене, у них був собака Сир Чеддер. У Сондри був булькітливий, нерівний голос, наче в неї в горлі постійно стояв густий слиз. Вона не була гладкою, але її шкіра видавалася обвислою, блідою, ніби нижній бік гриба. Волосся тулилося до прищавих щік тугими кучериками Сирітки Енні[94]. СКАЧАТЬ