Полювання на дрохв. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      Мері закрила двері і побачила мішень.

      – Що це означає? – запитала вона.

      – Це означає, що якраз перед твоїм приходом ми вправлялися у киданні дротиків. – Тед підійшов до дівчини. – І оцей дротик кинув я. Як бачиш, він якраз на висоті твого милого носика.

      7

      Андрій виявився справжньою знахідкою. Мало того, що він володів феноменальною пам’яттю й енциклопедичними знаннями; він до того ж знав доступ до бібліотек Гарвардських університету й Українського дослідного інституту. Бібліотеки дійсно були багаті, і шукачі минулого, як їх назвала Мері, не мали проблем. Останні виникли зовсім не з того боку, що сподівалися. Матеріалів даного періоду було стільки, що доводилося сперечатися, чи відкладати їх, чи все ж робити копію. Вирішили все ж скопіювати все цікаве, а потім розібратися. Але навіть вибраного-перебраного матеріалу було стільки, що сейф Годинки почав тріщати.

      – Так не піде, – сказала нарешті Мері, коли ввечері четвертого дня Андрій ледве закрив дверці сейфу. – Завтра класти не буде куди.

      – Що ж робити? – розгублено запитав Тед. – Ми ж не можемо відмовитися! Ще б два-три дні.

      – Вихід є, – сказала дівчина. – Давайте так. Завтра ви продовжуєте вашу роботу, а я залишуся тут і наводжу порядок.

      – Яким чином? – Андрій сів на стіл, заклавши руки за голову. – Це вже перебране. Ти ж сама це робила!

      – Навіщо нам тримати весь листок, якщо можна вирізати потрібний абзац, а то й речення, а решту викинути!

      Тед і Андрій переглянулися.

      – Ось так, хлопці! Один-нуль, на користь жінок!

      Годинка зіскочив зі столу і взяв Теда за лікоть.

      – Ви куди?

      – В найближчий бар, – відповів Андрій. – Запивати свою поразку.

      – Не затримуйтесь.

      «Вольво» Годинки вирулило на центральну вулицю.

      – Тут недалеко є дуже хороший бар, – говорив Андрій. – Він належить моєму другові. Майк отримав його від свого дядька вже на останній стадії. Доходів ніяких, одні борги. Так він за рік зумів зробити з нього процвітаючий заклад. А ось і він.

      Бар називався «Батерфляй». Він розташувався на першому поверсі триповерхового будинку. Місце було справді таке, що не давало можливості розгорнутися. Район заселяли в основному поважні іммігранти, які не спішили покидати свої садиби, щоб посидіти годинку-другу за столиком. Тому не дивно, що дядько поспішив продати бар. Дивувало інше: як племінник зумів вибратися зі скрути?

      Тут Тед побачив на протилежній стороні вулиці автомобільну стоянку, куди і заїхав Андрій. За певні гроші Майк, напевне, домігся відкриття платної стоянки, що не забарилося відбитися на фінансових справах бару.

      Було вже ближче до вечора, тому бар не пустував. Дехто вечеряв, хтось вбивав свій час (і гроші) за гральними автоматами, а більшість за пивом чи чимось міцнішим просто балакала. Тед з Андрієм приєдналися до останніх.

      – Пиво? Віскі? – поцікавилася дівчина, яка підійшла до них.

      – Що СКАЧАТЬ