Багряний рейд. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      Над селом піднімався густий чорний дим.

      Коли відділ Східняка зайшов на околицю, вже не стріляли. Люди, переважно діди, баби й молодиці, поволі витикалися з укриттів, проводжаючи повстанців поглядами, в яких Коломієць віднедавна не бачив радості. Ще рік тому, коли лісова армія вибивала німців та поляків із сіл та брала під контроль цілі райони, населення зустрічало радо. Народ висипав назустріч, кожен хотів чимось допомогти, і розмови всякий раз точилися довкола виборів нової, нарешті своєї влади.

      Нині ж ставлення трохи мінялося.

      Ні, повертатися до місцевих спинами далі безпечно, своїх не здадуть. Але суцільні поразки повстанців тягнулися від весни, остаточно пройти чорну смугу не вдалося, Бог знає, чи вдасться найближчим часом. Тому надії на те, що вдасться вичистити терен від Совітів так само, як позбулися німців, населення поступово втрачало. Ілюзій щодо радянської влади люди, особливо по волинських та галицьких селах, не мали, бо вже встигли її скуштувати. Проте, час від часу спілкуючись з місцевими, Коломієць не раз чув: «Комуна страшніша за німаків».

      Він розумів, про що йдеться. Довго відчував на собі, як працює радянська машина, навіть сам був малесеньким її коліщатком. Вона, немов городній шкідник, нищила все на своєму шляху. І хоч у нездатності співчувати та безжальності комуністи не поступалися німцям і, як Максим мав змогу переконатися, полякам, була ще одна обставина. Тутешнім українцям поки складно було зрозуміти її через цілковиту, навіть викличну ірраціональність. Воюючи в лісах трохи більше року, Східняк отримав підтвердження своєї правоти безліч разів – і все одно не міг би пояснити, чому радянські піддані, найперше – етнічні росіяни, не знають страху.

      Німці без потреби не заходили далеко в ліси. Вони в боях здебільшого берегли своїх, кидаючи вперед, на неминучу загибель, колаборантів. Поляки діяли проти українців не менш жорстко, але трохи відкритіше. Могли вдарити по підконтрольній повстанцями території і не уникати відкритої сутички. Зрозумівши вже – поляки, на відміну від німців, щиро вважають, що воюють за своє, – Коломієць не приймав цього. Та бодай міг пояснити завзятість Армії Крайової: вони воювали за територію, котра колись входила до складу Польської Республіки, хочеться цього комусь чи ні.

СКАЧАТЬ