Багряний рейд. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що зараз буде, Коломієць підповз до булавного[8] Чуба, збираючись віддати свій наказ – але той уже все зрозумів: вогнем почав відсікати бійців від другого «студера». Колеса першого прострелили ще раніше, але другий лишався на ходу. Саме зараз старший лейтенант намагався під прикриттям вогню залізти в кабіну, аби здати назад. Звідти, де залягли Кошовий із Чубом, те місце прострілювалося погано. Поміняти ж позицію не вдалося – сержант-енкаведешник уже вирахував це, тож бійці за його наказом взяли під контроль небезпечний сектор. Далися взнаки як менша чисельність повстанців, так і їхня виснаженість: у червоних, попри більші втрати, ставало сили перегрупуватися та частково паралізувати нападників, не даючи змінити позиції на вигідніші. З тих, хто наступав, повстанці швидко перетворилися на тих, хто обороняється.

      Старший лейтенант тим часом діяв справді героїчно. Ніби пірнаючи між кулями, таки проліз у кабіну, за мить ревнув мотор. Здаючи назад, придушив одного зі своїх солдатів, але й далі вправно маневрував. Уцілілі бійці, побачивши – в старшого все виходить, почали поливати пагорби зливою куль, змусивши повстанців відступити далі від дороги. Поки Максима лихоманило в пошуках виходу, американська «полуторка» встигла виїхати на рівне, далі рухаючись задом, і солдати кинулися штурмувати кузов на ходу. Перехопивши погляд Чуба, чотовий побачив небезпеку: перша підбита вантажівка дороги не перегородила. Якщо зараз відчайдушний старлей вирішить прориватися вперед, до Підгайного, на допомогу стрибкам – йому це на повному ходу вдасться.

      – Гранат не є! – гаркнув Чуб.

      Замість відповіді Коломієць витягнув з кишені своїх галіфе «лимонку», прикинув на око відстань від їхньої позиції до машини, мить поміркував – і простягнув булавному гранату, попередивши:

      – Більше – нема!

      Кивнувши, Чуб хвацько перекинув свій ППС[9] за ремінь через груди на спину, стиснув гранату і вужем поплазував убік, втискуючись у землю якомога глибше. З дороги маневру побачити не могли, але Максим все одно почав стріляти, не так прикриваючи, як викликаючи вогонь на себе. Спрацювало: дружно сипнули з автоматів, він відповз трохи далі від краю пагорба, в бік лісу.

      Тим часом солдати під прикриттям «полуторки» готувалися чи то до відходу, чи – як і припускав чотовий – до прориву. Помінявши позицію, він бачив вантажівку в русі, але частина пагорба ліворуч закривала місце, де бовваніла підбита машина. Скільки часу минуло відтоді, як Чуб зник, – Максим не знав, в бою секунда видається хвилиною, а хвилина – годиною. Та враз із лівого боку вибухнуло, тут же заклубився густий чорний дим, і Коломієць у запалі стукнув кулаком по землі: є, вдалося влучити в бензобак. Тепер військові не мали іншого виходу – «полуторка» надала ходу, далі задкуючи, ворог нарешті відступив.

      Тепер не було смислу ховатися. Нехай маленька, але перемога. Підвівшись і взявши напереваги свій ППШ, Коломієць побіг на поле бою, СКАЧАТЬ