Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Чтение книги онлайн.

      У скляному приміщенні канцелярії було світло – яскраве сонячне проміння проливалося з вікна на книги, на папери, вихоплюючи обличчя двох супротивників. Стівен спостерігав за їх енергійною суперечкою, але відчував себе непричетним до розмови, бо це більше було схоже на обмін закликами, ніж аргументами.

      Від багатства Азера думки Стівена природно з’їхали до його майна, до будинку на бульварі, до саду, до вгодованих дітей – Грегуара з його нудьгуючим поглядом і Лізетти з її непристойною посмішкою – і до мадам Азер. Остання фігура викликала у нього несумісні почуття.

      – …це логічний наслідок того, що виробництво розбите на таку кількість окремих процесів, – прозвучала репліка Азера.

      – Я би теж хотів, щоби процес фарбування відбувався тут, – відповідав Меро. – Але ви ж знаєте, що…

      Він не знав її справжнього віку, але було щось таке у чуттєвості її шкіри – він помітив мурашки, що з’явилися на її руці від протягу з саду. Було щось, перш за все, у нетерплячості, з якою вона повертала голову, коли ховала свій погляд.

      – …ви згідні, месьє Рейзфорд?

      – Абсолютно згідний.

      – Ні, якщо нам доведеться вкладати гроші у більші приміщення, – відповів Меро.

      «Я божеволію, – думав Стівен, придушуючи бажання розсміятися. – Я, мабуть, божевільний, бо сиджу у цьому душному кабінеті, дивлюся на обличчя цього чоловіка, слухаю його коментарі щодо сотень робочих місць – і думаю про такі речі, щодо яких сам собі не можу зізнатися, та ще й всміхаюся і погоджуюся з…»

      – Я відмовляюся продовжувати розмову в присутності цього молодого чоловіка, – сказав Меро. – Вибачте мені, месьє, – тут він підвівся, чемно вклонився Стівенові і додав: – нічного особистого.

      – Звісно, – Стівен підвівся теж, – нічого особистого.