Название: Пташиний спів
Автор: Себастьян Фолкс
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-617-12-1365-4, 978-617-12-0840-7, 978-0-679-77681-9, 978-617-12-1364-7
isbn:
– Я боюся, що це може викликати бунт. Люд буде шаленіти, – припустив Берар.
– На голодний шлунок – навряд чи.
– Я не певен, що для вас, як для члена міської ради, буде прийнятним брати участь у такому конфлікті.
Берар узяв карти, щоби перетасувати; його товстуваті пальці майстерно справлялися з колодою. Закінчивши, він підпалив сигару і відкинувся на стільці, натягнувши жилет на живіт.
Увійшла служниця і запитала, чи нема якихось побажань. Стівен приховав позіхання – він був у дорозі з учорашнього дня і вже схилявся до ідеї повернутися у скромну кімнату з накрохмаленими простирадлами та видом на бульвар.
– Ні, дякую, – відповів їй Азер. – Будь ласка, як будете іти спати, зайдіть до мадам Азер і перекажіть їй, що я зайду пізніше запитати про її самопочуття.
На якусь мить Стівену здалось, що він ніби стає свідком співучасті у чомусь двох чоловіків, але коли він поглянув на Берара, той був повністю занурений у роздані йому карти.
Коли гості нарешті підвелися, щоби піти, Стівен попрощався з ними. Він стояв коло вікна вітальні, спостерігаючи за ними у світлі веранди. Берар надягнув циліндр, наче якийсь барон щойно з опери. Мадам Берар з незмінно осяяним обличчям загорнулась у плащ і взяла його руку.
Азер нахилився вперед, загнувшись у поясі, і щось шепотів – здавалось, важливе.
Трошки дощило, і дорога вже розкисла. Краплі шурхотіли по листках платанів. Через дощ вікно вітальні було наче вкрите плівкою. На склі збиралися великі краплі й згодом стікали вниз. За склом виднілося бліде обличчя Стівена, який спостерігав за гостями: висока фігура, руки у кишенях, погляд терплячий та зосереджений. Його постава виказувала байдужість, розвинуту силою волі та необхідністю. Він мав обличчя, яке примушувало людей ставитися до юнака з обережністю, оскільки неможливо було чітко вгадати, що на ньому проступить – захоплення чи неохоча згода.
Нагорі у своїй кімнаті Стівен слухав звуки ночі. Хитка віконниця поверталася на петлях і стукала по стіні. Десь із глибини саду – де природа сперечається із людськими володіннями – чулася сова. Вітер свистів та сопів у вузьких трубах.
Стівен сів за письмовий стіл біля вікна і відкрив записник. Сторінки у ньому були розліновані товстими синіми лініями. Відкрита сторінка вже наполовину заповнена чорнильним письмом, розподіленим по лініях групами, котрі виривалися із полону червоного поля зліва. Подекуди текст розділяли дати, хоча між ними іноді проходило декілька днів, а іноді й тижнів.
Стівен вів цей записник уже п’ять років – з того часу, як йому дав таку пораду вчитель у школі. Незліченні уроки грецької та латинської дали йому непотрібні, але вже закорінілі знання мов, які він використовував як основу для коду. Коли зміст написаного був дражливим, він змінював стать СКАЧАТЬ