Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ новини? Вони погодилися взяти назад десять чоловіків, звільнених минулого тижня. Щодо зарплатні вони поки не поступаються, але це вже щось.

      Відчуваючи здивований погляд Стівена, мадам Азер сказала:

      – Ви, месьє, мабуть, запитуєте себе, що я тут роблю. Я іноді приношу їжу месьє Лебрену, а він дає її сім’ям фарбників. У декого з них п’ятеро або ж і шестеро дітей – іноді навіть більше. Їм важко живеться.

      – Я зрозумів. І ваш чоловік про це не знає.

      – Не знає. Я не маю змоги спілкуватися з його працівниками, але фарбарі – це окрема група людей, наскільки вам відомо.

      – Не треба вибачатися! – обурився Люсьєн. – Давати людям їжу – це християнська доброчинність. У будь-якому разі, з моїми людьми повелися вкрай несправедливо. Минулого тижня на зустрічі спілки…

      – Тільки не починайте цього знову, – всміхнулася мадам Азер.

      – Ви мене засмучуєте, мадам, – відповів Люсьєн посмішкою.

      Стівен відчув уколи занепокоєння від фамільярності Люсьєна стосовно мадам Азер. Його не дуже турбувала політика страйку чи етичний бік вчинку мадам Азер – він хотів лише знати, звідки у неї такі приятельські стосунки із цим вольовим молодиком. Він сказав:

      – Мені вже, здається, час вертатися на фабрику. Ваш чоловік хотів, щоб я ознайомився з процесом завершальної обробки.

      – Ви працюєте з Азером? – Люсьєн був приголомшений.

      – Я працюю в англійській компанії, і мене на деякий час відрядили сюди.

      – Ви надто добре говорите французькою для англійця.

      – Я вчився в Парижі.

      – І що він казав вам про страйк фарбарів?

      Стівен згадав зауваження Азера щодо «малого Люсьєна»:

      – Не надто багато. Думаю, він більше цим перейметься тоді, коли страйк вплине на його власну фабрику.

      Люсьєн коротко та якось дико розсміявся.

      – Цього вже недовго чекати, запевняю вас. Мадам, бажаєте чогось випити?

      – Ви дуже люб’язні. Води, будь ласка.

      Люсьєн кудись зник, а Стівен затримався, не бажаючи полишати тут мадам Азер.

      – Не думайте про мене поганого, месьє, – сказала вона.

      – Звичайно, ні, – поквапився запевнити її Стівен. Йому стало приємно, що його думка має для неї значення.

      – Я вірна своєму чоловікові.

      Стівен нічого на це не відповів, бо почув Люсьєнові кроки. Він швидко нахилився до мадам Азер, поклав руку на її передпліччя, поцілував у щоку – і пішов, не дивлячись, як вона червоніє. Виходячи, він голосно попрощався, адже поцілунок навряд чи міг би зійти за ввічливе прощання.

      Ізабель Азер, у дівоцтві Формантьє, походила з родини, що жила поблизу Руана. Вона – наймолодша з п’яти сестер – стала для свого батька розчаруванням, оскільки того разу він вже сподівався на сина. Будучи найменшою дитиною, вона росла майже без уваги батьків, бо на той час, коли народилася їхня п’ята донька, їх вже не тішили галас і мінливість дитинства. СКАЧАТЬ