Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Чтение книги онлайн.

      Моя дорога Жанно! Я дуже за тобою сумую – і не тільки останні тижні. Мені не вистачало тебе усі ті роки, які ми не бачилися. Я дуже про це шкодую. Я наче дитина, яка увесь день гралася, та раптом зупинилася і побачила, що стемніло, а вона не знає, де вона і як повернутися додому. Не можу виразити словами, як хочу тебе побачити і розповісти, що зі мною сталося. Я вагітна. Але минулого тижня мені здалося, що я втратила дитину. У мене дивні болі та кровотеча, хоча лікар говорить, що це нормально. Він каже про якийсь синець всередині мене, який і є джерелом кровотечі, – він може витіснити дитину. Його рекомендація – побільше відпочивати і не перенапружуватися.

      Я ще не сказала Стівенові про дитину. Не знаю чому, але я не можу цього зробити. Я справді його кохаю, проте він трохи мене лякає. Я не певна, що він зможе розділити зі мною радість вагітності – або мої хвилювання з приводу можливої втрати дитини. Він майже не говорить зі мною про такі речі. Навіть коли він розповідає про своє власне дитинство, то ніби говорить про когось іншого. Як він може відчути зв’язок із тим, кого ще навіть немає?

      Крім того, я хотіла поговорити і про інше, Жанно. Коли я була маленькою, на мене ніхто не звертав уваги (крім тебе, звичайно), і мені дозволяли робити що завгодно – аби тільки я не псувала одяг та добре поводилася за столом. Мені хотілося досліджувати, вивчати. Пам’ятаєш, як я хотіла поїхати до Африки? Тепер я зробила дещо інші відкриття. Я завдала болю Рене, хоча не можу сказати, що чимось йому зобов’язана після його ставлення до мене. Але я зробила боляче й Лізетті та Грегуару, а також тобі, мамі і татові (хоча я і не певна, що тато звертає увагу на щось навколо нього).

      Я любитиму цю дитину та захищатиму всіма своїми силами – але я не стану ідеальною матір’ю, бо зганьбила себе. У найгірші моменти я відчуваю, що це зайшло надто далеко. Ми зі Стівеном нічого не боялися – ти навіть сказала б, що ми були безсоромними, – і ніколи не сумнівалися в правильності вчиненого. Ці речі, казав Стівен, самі себе виправдовують. А я думаю, що ми заплуталися. Я одна – як дитина – перед обличчям ночі. Хоча мені здається, що я ще зможу віднайти дорогу додому – якщо вирушу просто зараз.

      Ти, мабуть, думаєш – це слабкість. «Вона зробила свій вибір, і вже не можна його змінити» – напевно такі думки маєш. Але я дуже хочу тебе побачити. Ти повинна потримати мою дитину, коли вона з’явиться, узяти її на руки. Я хочу прийти до тебе у спальню, сісти на ліжко – а ти будеш розплутувати мені волосся. Які божевільні думки та пориви віднесли мене так далеко від тебе?