Пташиний спів. Себастьян Фолкс

Чтение книги онлайн.

      – Про що ви?

      Лізетта розсміялася. Стівен пригадав, що за обідом вона пила вино. Лізетта понизила голос і хрипко промовила:

      – «Моя мила Ізабель…», – а потім вдала, що задихається від пристрасті або бажання, перш ніж знову розсміятися.

      Стівен труснув головою, вдаючи, що не розуміє.

      – Того дня, коли ми обідали, я пішла у парк і заснула на лавці. Коли я прокинулась, то повернулась до будинку. У мене запаморочилося в голові, і я сіла на терасі. Отам і почула звуки з відчиненого вікна нагорі, тихі, але дуже смішні, – і Лізетта знов розсміялася. – А ще після вечері я чула, як хтось так тихесенько-тихесенько пройшов коридором у її кімнату, а потім так само навшпиньки спустився сходами назад, – вона уважно дивилася на Стівена, нахиливши голову. – Так що?

      – Що?

      – Що ви скажете?

      – Я скажу, що у вас, юна дівчино, занадто багата уява.

      – Уява в мене дуже хороша. Я уявляла собі, що ви робите, і думаю, що і мені варто спробувати.

      Стівен щиро розсміявся.

      – Я не жартую. Ви ж не хочете, щоби мій батько дізнався про почуте мною.

      – Та ви ж дитина! – Стівен відчув, що пітніє.

      – Я не дитина. Мені майже сімнадцять. За віком я вам ближча, ніж вона.

      – Ви любите Ізабель?

      Лізетту це питання захопило зненацька:

      – Ні. Тобто так, я любила її.

      – Вона добре до вас ставиться.

      Лізетта хитнула головою, погоджуючись.

      – Подумайте про це, – додав Стівен.

      – Я подумаю. Але ви самі не мали мене заохочувати.

      – Що я не мав?

      – Ви подарували мені ту фігурку, і я подумала… ви знаєте, ми ж так підходимо одне одному за віком… Чому я не можу хотіти вас для себе?

      Стівен починав розуміти, що вона не дитина, яка хоче створити проблеми заради власних мотивів, а жінка з ображеними почуттями. У якомусь сенсі вона була права.

      – Вибачте, що я подарував вам фігурку, – сказав Стівен. – Ви просто сиділи поряд. Якби сидів Грегуар, то я б подарував її йому. Я нічого не хотів виразити цим жестом. Я, до речі, зробив тоді ще одну фігурку і для Грегуара.

      – Тобто це нічого не значило?

      – Я боюся, що ні.

      Лізетта поклала руки йому на передпліччя.

      – Стівен, я не дитина – навіть якщо ви так до мене ставитеся. Я жінка. Я вже майже доросла жінка. Моє тіло – це тіло жінки, а не дитини.

      Він кивнув. Стівен подумав, що коли він буде зберігати спокій, то зможе її вгамувати.

      – Я це розумію. Вам дуже важко, особливо без матері.

      – Та що ви знаєте про мою матір?!

      – Не гнівайтесь, Лізетто. У мене також немає матері. І батька немає. Я вас розумію. Я знаю, що ви відчуваєте.

      – Добре, може, й так. Але я знаю свої бажання. І хочу, щоб ви СКАЧАТЬ