Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на захід. Від погрози він перейшов до готовності допомогти і до… чого?

      Я не можу сказати… Не можу сказати тобі, що робити.

      До чогось на кшталт благоговійного трепету… або релігійного жаху.

      «Він хоче, щоб ми пішли звідси, адже боїться, що нас упіймають, – подумав Джек. – Та є тут щось іще, чи не так? Він боїться мене. Боїться…»

      – Ходімо, – наполягав капітан. – Заради Джейсона, ходімо.

      – Заради кого? – тупо перепитав Джек, але капітан уже штовхав його вперед. Він різко потягнув Джека ліворуч і чи то повів, чи то поволік його коридором, одна стіна якого була з дерева, а інша – з грубої парусини, що тхнула пліснявою.

      – Це не той шлях, яким ми прийшли, – прошепотів Джек.

      – Не хочу йти повз тих хлопців, що бачили, як ми зайшли, – прошепотів у відповідь капітан. – То люди Морґана. Бачив того, високого? Такий худющий, що аж світиться?

      – Так. – Джек пригадав вимушену посмішку, а ще очі, які не посміхалися. Інші здавалися м’якшими. А худий чоловік виглядав суворим. Він скидався на божевільного. І ще дещо: він видавався трохи знайомим.

      – Озмонд, – сказав капітан і потягнув Джека цього разу праворуч. Запах смаженого м’яса все дужчав, і повітря тепер наповнювалось ним. Ніколи в житті ще Джекові так сильно не хотілося скуштувати такого запашного м’яса. Страх проймав Джека, його свідомість і почуття напружилися до краю, і сам він був на межі божевілля… але його рот дико повнився слиною.

      – Озмонд – це права рука Морґана, – пробурмотів Капітан. – Він завжди надто багато бачить, і мені б не хотілося, аби він двічі споглядав тебе, хлопче.

      – Що ви маєте на увазі?

      – Тссс! – Він іще сильніше стиснув Джекову руку, яка й так боліла. Вони наближалися до великої завіси з тканини, що висіла у дверному прорізі. Джеку вона нагадувала шторку в душі, от тільки ця була з джутової мішковини, і візерунок її був настільки широким і грубим, що вона радше скидалася на сітку, а кільця, з яких вона звисала, були кістяні, а не хромовані. – А тепер реви. – Капітан гаряче видихнув Джекові у вухо.

      Він відсунув штору та витягнув Джека на велику кухню, що повнилася розкішними ароматами (усе ж найсмачніше пахло м’ясо) та гарячою парою. Джек кинув збентежений погляд на жаровні, на великий кам’яний димар, на обличчя жінок, запнутих у хвилясті білі хустини, які нагадали Джекові плати черниць. Деякі з них вишикувалися вздовж довгих металевих ночов на козлах; червоні обличчя жінок укривалися намистинками поту, коли ті мили горщики й кухонне начиння. Інші стояли біля довгого столу, що тягнувся по всій ширині кухні, і щось нарізали скибками та кубиками, чистили й вирізали. Одна несла дротяні ґрати, на яких лежали ще не спечені пироги. Усі вони витріщилися на Джека та капітана, коли ті проштовхувалися крізь кухню.

      – Ніколи більше! – Капітан волав на Джека й трусив його, наче тер’єр щура… І водночас швидко тягнув через кімнату до двостулкових дверей у дальньому кінці. – Ніколи більше, чуєш мене? Іще раз тікатимеш від роботи, СКАЧАТЬ