Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Здавалося, що капітан не почув Джекового запитання. Він дивився в куток порожньої, занедбаної кімнати, неначе силувався щось побачити там. Він думав спроквола, болісно та водночас швидко. Джек зрозумів це. Тому що дядько Томмі вчив Джека, що перебивати дорослих, котрі розмірковують, – так само неввічливо, як і перебивати дорослих, котрі розмовляють. Але…

      Тільки тримайся подалі від старого Блоута. Від нього та його Двійника… він гнатиме тебе, як лис гусака.

      Спіді казав йому про це, але Джек так зосередився на Талісмані, що геть забув про застереження. А тепер слова зринули знову в його голові, усвідомлення виявилося гучним і болісним – неначе його стукнули ззаду по шиї.

      – Який він із себе? – рішуче запитав хлопчик у капітана.

      – Морґан? – перепитав капітан, що, здавалося, поринув у внутрішню задуму.

      – Він гладкий? Гладкий і скоро облисіє? А він не кульгає ось так, коли гнівається? – Джек удався до вродженого дару мавпування – дару, від якого його батько аж заходився зі сміху, навіть коли був утомленим або засмученим – і «зіграв» Морґана Слоута. Обличчя малого миттєво постаріло, щойно він насупив чоло так, як це робив дядько Морґан, коли через щось бісився. Водночас він утягнув щоки й нахилив голову, щоб створити ілюзію подвійного підборіддя. Джек випнув губи у риб’ячу гримасу та заходився швидко водити бровами вгору-вниз. – Він ходить ось так?

      – Ні, – відповів капітан, але щось промайнуло в його очах, як тоді, коли Джек сказав йому, що Спіді старий. – Морґан високий і в нього довге волосся. – Капітан торкнувся рукою правого плеча, щоб продемонструвати довжину. – А ще він шкутильгає. У нього деформована нога. Він носить спеціальний черевик, але… – він стенув плечима.

      – Я бачив, ви точно впізнали, коли я копіював його! Ви…

      – Тсс! Не так, Боже забий, голосно, хлопче!

      Джек стишив голос:

      – Гадаю, я знаю цього типа, – сказав він і вперше збагнув, що йому справді страшно…

      Він ще не до кінця розумів цей світ, та одну річ щойно усвідомив повністю: «Дядько Морґан тут? Боже!»

      – Морґан – це просто Морґан. І нема чого тут дуркувати, хлопче. Ходімо! Гайда вибиратися звідси.

      Рука капітана стиснула Джекові передпліччя. Хлопчик здригнувся, але встояв.

      Паркер стає Паркусом… А Морґан… Надто багато, як на збіг.

      – Ще ні, – сказав він. Інше питання спало йому на думку. – А в неї є син?

      – У королеви?

      – Так.

      – У неї був син, – знехотя відповів капітан. – Так. Хлопче, ми не можемо лишатися тут. Ми…

      – Розкажи мені про нього!

      – Немає чого тут розказувати, – відповів капітан. – Хлопчик помер іще немовлям, і шести тижнів не минуло, як вийшов з материнського лона. Перешіптувалися, що один з Морґанових прислужників – певно, Озмонд – задушив дитя. Та ті плітки не варті й шеляга. Хоча Морґан з Орріса не викликає в мене жодної симпатії, та всі знають, що кожна дванадцята дитина помирає ще в колисці. СКАЧАТЬ