Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Мамі сорок три, працює гігієністом у стоматологічній клініці. Вона довго не працювала за фахом, та після татового інфаркту повернулася на роботу.

      Чотири роки тому мама вирішила, що в ній загинула письменниця. І почала строчити вірші про квіти й оповідання про милих стареньких чоловіків у жовтні своїх літ. Час від часу з-під її пера виходила жорстка реалістична річ про юну дівчину, перед якою виникала спокуса «ризикнути», та потім вона вирішувала, що незрівнянно краще буде, якщо вона Збереже Її Для Шлюбного Ложа. Цього літа вона записалася на письменницький курс у Горліксі – а там, як ви пам’ятаєте, викладали Майкл і Реджина, – і записувала всі свої теми та історії в блокнот, який назвала книжкою «Нарисів про любов і прекрасне».

      Так і чую, як ви зараз думаєте (і добре, коли так), що немає нічого смішного в жінці, яка примудряється і працювати, і про сім’ю піклуватися, коли вона вирішує спробувати щось нове, трошки розширити свої горизонти. Звісно, ви будете праві. А ще ви можете подумати, що в нас із батьком були всі причини соромитися самих себе, що ми просто дві шовіністичні свині чоловічої статі, які рохкають там щось у себе на кухні – і знову будете абсолютно праві. Я не сперечатимуся за жодним із цих пунктів, скажу лише, що якби вам так само часто читали вголос із «Нарисів про любов і прекрасне», як нам з татом (і Елейн), то ви б трохи краще зрозуміли, звідки ростуть ноги в наших підсміювань.

      Ну, вона була і є класною мамою; здогадуюся, що й для тата вона класна дружина – принаймні я ніколи не чув, щоб він скаржився, а ще він ніколи не пиячив цілу ніч поза домом, і все, що я можу сказати на наш захист, – їй в обличчя ми не сміялися ніколи, жоден з нас цього не робив. Виправдання таке собі, я розумію, але в усякому разі, це краще, ніж нічого. Ніхто з нас нізащо у світі не завдав би їй такого болю.

      Я затулив рота долонею й намагався задушити смішки. Тато моментально вдавився хлібом з коричневим цукром. Не знаю, про що подумав він, але в мене в пам’яті спливло порівняно свіже творіння під назвою «Чи був в Ісуса песик?»

      Укупі з усіма пригодами дня то було трохи занадто.

      Я підійшов до шафок над раковиною й витяг склянку для молока, а коли озирнувся, тато вже взяв себе в руки. Це допомогло мені теж опанувати собою.

      – Ти, коли зайшов, був якийсь смутний, – сказав він. – Деннісе, з Арні все гаразд?

      – Арні в ажурі, – відповів я, виливаючи суп у каструльку й ставлячи на плиту. – Він сьогодні купив собі машину, вона роздовбана, але Арні в порядку.

      Звісно, Арні був не в порядку, але іноді ти просто не можеш зібратися з духом і сказати деякі речі своєму татові, не важливо, яких успіхів він досягнув у цій видатній американській діяльності – бути батьком.

      – Іноді люди сліпі, поки самі не побачать, – сказав він.

      – Ну, – відповів на це я, – сподіваюся, він дуже скоро сам побачить. Він поставив машину в Дарнелла за двадцятку на тиждень, бо його батьки не хотіли, аби він тримав її вдома.

      – Двадцятка на тиждень? Лише за місце в гаражі? Чи за місце й інструменти?

      – Лише СКАЧАТЬ