Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але якомусь старезному потоці золотавого світла, що лився провулком між боулінг-клубом і закусочною. І по-моєму, тоді я зрозумів, що насправді лякає людей у дорослішанні. Ти перестаєш приміряти маску життя й починаєш міряти другу. Якщо бути малим – це вчитися жити, то бути дорослим – це вчитися помирати.

      Те відчуття минулося, але мене все ніяк не відпускали неспокій і меланхолія. А я в таких станах бути не звик.

      Коли я повертав знову на Бейсін-драйв, мені вже було не до проблем Арні – я намагався впоратися зі своїми. Думки про дорослішання, звичайно ж, привели до таких гігантських (в усякому разі мені вони здавалися гігантськими) і досить-таки неприємних ідей, як коледж, і життя далеко від дому, і спроби потрапити в універівську футбольну команду, змагаючись за місце з шістдесятьма кваліфікованими людьми, а не з десятьма-двадцятьма. Ви, мабуть, скажете: «Деннісе, їй-богу, у мене для тебе новина: одному мільярду червоних китайців насрати на те, що ти не потрапиш у перший склад футбольної команди на першому курсі». Згоден. Я просто хочу сказати, що все це мені вперше здалося дуже реальним… і дуже страшним. Іноді твій розум возить тебе в такі мандрівки – а як не хочеш їхати, тебе однаково повезуть.

      Те, що чоловік королеви бібопу справді повернувся додому й що вони з Арні стояли майже ніс до носа, явно готові от-от зчепитися, ніяк не допомогло мені розвіяти той настрій.

      Двоє мальків досі сиділи на триколісниках і переводили погляди з Арні на татка і назад на Арні, ніби глядачі в апокаліптичному тенісному матчі, у якому суддя радісно застрелить того, хто програв. Здавалося, вони чекають спалаху, коли татко розкатає мого хирлявого друга на асфальті й станцює «кул джерк»[26] на його поламаних кістках.

      Я тихо зупинив машину й вийшов з неї, мало не побіг до них.

      – Усе, набридло з твоїми прищами ляси точити! – проревів татусь. – Ану забрав її, кажу! Зараз же!

      У нього був великий приплюснутий ніс із сіткою судин. Щоки почервоніли до кольору нової цегли, а під коміром сірої саржевої робочої сорочки напиналися на шиї вени.

      – Я на спущеному колесі не поїду, – заявив Арні. – Я вже вам це казав. Ви б теж не поїхали, якби це була ваша машина.

      – Ти зараз в мене сам на спущеній шині поїдеш, піццомордий, – татусь явно налаштувався на те, щоб показати своїм діткам, як дорослі люди вирішують свої проблеми в Реальному Світі. – Ти свою брудну чортопхайку перед моїм будинком не паркуватимеш. І не дратуй мене, малий, бо буде боляче.

      – Нікому боляче не буде, – утрутився я. – Заспокойтеся, містере. Дайте нам усе виправити.

      Арні кинув на мене погляд, сповнений вдячності, і я побачив, який він переляканий – був і досі є. Як вічний аутсайдер, він знав, що є в ньому щось таке, Бог його знає, що, але через це «щось» мужикам певного типу вічно хотілося вимісити його кулаками до напівсмерті. Напевно, він був переконаний, що це станеться знову – та СКАЧАТЬ