Персеїди. Нічна повість. Марiанна Гончарова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ніколи й нікого не полюблю більше!

      Даша, звісно, також переживала, навіть сльозу пустила, бо відмовляти такому хлопцеві – тяжко… А Саша – дуже хороший.

      Щоби втішити невдатливу наречену, Сашині батьки подарували Даші до її колекції Барбі нового покоління. А Дашині батьки подарували Саші книжку. Вони-бо знали, що хлопчина у свої п’ять років дуже любить читати…

      Розділ третій

      Поштові історії

      Час – категорія відносна. Особливо коли сидиш сама, а навколо тебе хлюпочеться ніч. Хто знає нічні почування – зрозуміє. Хоч вчора, чи сто років тому – однаково. Охайно складаєш пам’ять, як газети 1914 року з портретами вродливих сестер-жалібниць та шляхетних офіцерів царської армії зі старої скрині з округлою кришкою та металевими кутами. Як вирізки з журналу «Огоньок» часів перебудови з публікаціями ще вчора опального, але улюбленого Довлатова.

      Дев’яності. Непевні часи. Шахраї, авантюристи, усілякі доморощені цілителі та екстрасенси. Часи віялових відключень світла і нічних жахів, несподіваних і шокуючих новин.

      Це тільки згадати: вчителі отримували зарплатню… горілкою! А старшокласники ці ящики з горілкою розвантажували на шкільному подвір’ї. Та бідолашні педагоги, принижено мотаючись містом у пошуках збуту отієї «зарплатні», все одно працювали на совість – їхні вихованці вступали до найкращих вишів країни. А люди вірили в краще, бо хотіли чудес.

      І чудеса не забарилися. Після перебудови раптом потягнувся тоненький потічок листів з-за кордону. І ніде правди діти – бувало, що й невеликий спадок хтось отримував. І що далі, то більше відкривалися горизонти. І з часом хлинули до нас потоки кореспонденції – елегантні конверти з логотипами різноманітних адвокатських контор. Листи на гербовому папері з печатками, а головне – з цифрами, цифрами… Місто наше в буремні часи ще позаминулого століття повсякчас хтось захоплював. То одні через місто біжать, то другі скачуть, то треті йдуть. І влада змінюється й змінюється. Як не одна влада прийде, то друга приваландається. Мабуть, під п’яну руку якогось розпорядника наше місто на три райони поділили. Людям це неабияк набридло – не життя, а хованки: ховайся сам, урожай ховай чи нажите-накопичене. Одне слово, почали виїжджати, хто куди емігрувати.

      А в дев’яності заходилися розшукувати по світах своїх рідних. Хто сам, а хто й через компанії та адвокатські фірми. І потяглися до моєї мами прохачі – перекладіть з англійської чи на англійську. (Тоді у нас ще не було бюро перекладів, допомагали по-сусідськи, безкоштовно. Мама – за «велике спасибі, мадам Гончарова, щоб ви були здорові», а я – за «Дай Боже тобі, Марусенько, жениха щедрого і вродливого».)

      Містом поповзли чутки, що родичі емігрантів отримують з-за кордону посилки з подарунками, гроші і навіть спадщину!

      Отак уже знайома нам баба Надя опинилася першою в цьому списку, але далеко не останньою.

      Скільки вона попоходила до моєї мами – перекладати листи аж із Канади! Чи писати зворотні. Опасиста, із ціпком (уже тоді – дуже похилого СКАЧАТЬ