Персеїди. Нічна повість. Марiанна Гончарова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони ніколи не спитаюцця, шо вам прислати, тьотю Надю? Щось, може, мериканське з їхнім орнаментом і з китицями? Ану пиши давай, – баба Надя рішуче тицяє спрацьованою важкою долонею в листа. – Напиши, шоб прислали Женіку джекси.

      – Що-що?

      – Ну штани такі. Джекси чи як воно.

      – Джинси? – уточнює мама.

      – Мо’, й джинси… – відгукується згідливо і стомлено баба Надя.

      Мама розкладає аркуші для листа, дивиться на бабу Надю запитально. Обличчя бабине стає урочистим, напруженим і ледь розгубленим, немовби вона готує промову на трибуні:

      – «Драстуйте, дорогі родичі Ненсі, Дороті і твій, Дороті, син, – мій внучатий небіж Брендон, який робить у банку…» – вираз обличчя баби Наді стає звичним, і вона додає сварливо: – Шо, уже не може своїй мамі й коралів купити? По всьому світу мотається, а коралів матері не може привезти? – І додає замислено: – А мо’, й нема коралів ніде… Тіки у нас і ростуть…

      Мама намагається не заглиблюватись у технологію добування та вирощування коралів, а пише далі під диктовку:

      – «А в огороді у нас є всьо. І цибуля, і часник, і морковка, і картошка, і кукурудза. І ще цибуля є…»

      – Про цибулю згадували вже, – додає мама необережно.

      – Де?! – витягує шию баба Надя, суворо вирячившись на аркуш із незнайомими їй англійськими словами. – Нічо не писали! Нічо не згадували про цибулю!

      Мама зітхає і виводить на аркуші «…and onions again».

      – Я ж отако грядки по порядку говорю! – нетямиться гостя. – Ану давай перевіряй: отут-о у мене морковка… Написала?

      Мама слухняно киває.

      – Отут у мене картошка, отут-о – кукурудза, а он тамо, – баба Надя киває в уявну далину, – за грушкою – цибуля і часник. Написала?

      – Написала, – зітхає мама.

      – О! Я ж усе помню, де у мене й шо. Ти хоть би зайшла коли або своїх дівчат прислала. Я тобі дала б яблучок, і таких, і таких. Ще й морковки дам. Ти ж усьо на базарі купляєш? О-оот. Цибулі дам, всьо равно ж пропадає цибуля, стіки посадила, і там, і там, де місце свободне було. І петрушки дам. У мене ж така кучерявенька, запашнаааа, ух, у борщ і добра! А борщ я варю знаєш як? Беру кугута…

      – Може, листа допишемо? – перебиває мама.

      Обличчя баби Наді спохмурніло, вона відкашлялася і урочистим голосом продовжила:

      – «Дорогі небоги, от ви питали, як дід Петро себе чуствує? Так у діда Петра з ногами…»

      Мама чекає продовження.

      – Пиши, – командує баба Надя, – но-ги.

      – Що «ноги»? Болять? Мучиться з ногами?

      – Та не то шоби болять, – знову виходить баба Надя з образу і відкидається на спинку стільця, – так, на погоду коліна крутить. От знаєш, на погоду, крррутить, крррутить. І в мене крутить. У тебе крутить, нє? Так ти ж молода. А у мене крррутить, хай йому біс… Пиши: не болять ноги ні в кого. А то подумають, шо я жалуюся. «І пришліть нам уже ті джекси для Женіка, а то він кожен день просить. СКАЧАТЬ