Персеїди. Нічна повість. Марiанна Гончарова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      «Якщо ви, – продовжила я перекладати, – підтвердите копіями своїх документів, що ви є Дарина М. Щербанюк або є прямим родичем Дарини М. Щербанюк, Миколою Щербанюком, нам буде приємно (саме так і було написано) перерахувати цю суму у валюті Канади або у валюті вашої держави (враховуючи конвертацію та банківські видатки) на ваш банківський рахунок або на вказану вами поштову адресу.

      „Леман і сини“ висловлюють свої співчуття родині покійного. Rest in peace».

      – Гик-гик-гик! Божечку! Гик!!! – заволав новоспечений містер Щербанюк. – Шо ж це діється! – він раптом рясно спітнів і заходився обмахуватися великим картатим носовичком. – Який іще рахунок? Ой, Боже, навіщо воно мені? – ще більше злякався містер Щербанюк, уявляючи, що йому доведеться посвячувати у свою «шпигунську діяльність» не лише нас під покровом ночі, але й, можливо, пошту та всю банківську систему країни!

      Він схоплювався, завзято хрестячись на портрет Сергія Рахманінова над роялем, червонів, блід… Я вже потерпала, що він зараз гепнеться тут у мене у вітальні, подумки примірялася, де його вкласти, щоби він отямився і відлежався до приїзду швидкої.

      Утім, треба визнати, дідусь виявився кмітливий (ще довоєнного гарту). Трохи поміркувавши, він одразу ж вигадав обхідний шпигунський маневр:

      – Доню! – жалісно витріщився він на мене почервонілими очима. – А напиши їм, щоб вони гроші надіслали… тобі, га? А я прийду отак само. Під покровом ночі. Та й заберу. Ти не думай… – дідусь притис свій зіжмаканий картатий носовичок до серця, запобігаючи моїй відмові і передбачаючи доводи, які я можу навести. – Я тобі, як чесному громадянину, як комсомолці, ти ж комсомолка? Я тобі дуже довіряю. Обличчя у тебе чесне. І чоловік твій точно ж не краде. Ти ж не крадеш? – запитав містер Щербанюк у чоловіка мого, що нагодився. Той швидко й заперечно захитав головою: мовляв, нє-нє-нє, не краду я, дядьку! – І знаєш що? Я дам тобі скількись отих доларів, поділюсь! – містер Щербанюк заусміхався радісно-обнадійливо.

      На заперечення, що гроші можна отримати тільки на свій паспорт, дідусь зажурився, припинив схоплюватись і хреститись, а, навпаки, міцно вилаявся, вочевидь уявляючи, як він, такий старенький вже, йде по етапу. На наші запевнення, що нині – інші часи і ніхто його нікуди ні за що не потягне, він відмахувався. Містера Щербанюка, здавалося, закинула до нас машина часу із тридцятих або сорокових років. Ми навіть занепокоїлися: чи знає він, що Друга світова вже скінчилася, що Сталіна, Хрущова та Брежнєва вже давно немає на світі. Коли він таки погодився випити чаю і зайшла мова про Європу, ми повідомили, що Берлінську стіну розвалили. У нього був такий шок, що його ледь трясця не вхопила! Він сплескував долонями, не випускаючи з рук свій рятівний картатий носовичок, і все повторював: «Он воно як! Он же ж воно як!»

      Коли він зник, як тать уночі, так само тихо, як і з’явився, син Данило, дивлячись йому вслід, замислено запитав сам до себе:

      – Цікаво, а він узагалі в курсі, що Гагарін у космос полетів? А якби він дізнався, що американці були на Місяці, що б із ним було, га?

      Десь СКАЧАТЬ