Персеїди. Нічна повість. Марiанна Гончарова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я не впізнаю англійської. Може, це інша мова?

      – Ну як то? Я ж бачу, що англійська. Усе надруковано красиво, на блакитному гладенькому папері.

      – Ну, не знаю. Якщо надруковано. Може, це спадщина якась вам надійшла… – необачно бовкнула я.

      – Я-як-як ти сказала?! – голос Василіси Семенівни зміцнів.

      – Ні-ні, це лише припущення… – позадкувала я. – Просто інколи у нас тут трапляється, що отримують офіційні папери, а там…

      Слухавку на тому кінці кинули. Через кілька хвилин, розвішуючи на сушарці дитячі речі, я почула істеричний гавкіт собак, а тоді побачила у вікно, як щось стрімке і велике у хмарах пилу завертає до нашої спокійної затишної оселі.

      Баба Надя, виглянувши з тераси, приклала долоню до чола і прокоментувала:

      – Шось суне…

      Справді «шось» квапливо сунуло. Просто до мене.

      Захекана Василіса Семенівна із дулькою-пучком на потилиці, в блакитному халаті, у криво застебнутій кофті та домашніх капцях, стояла на порозі, тримаючись рукою за горло (їй явно бракувало повітря). А другою простягувала мені під ніс блакитного конверта.

      Всадовивши настирну гостю, я прочитала листа під її нетерплячим поглядом і репліками: «Ну що там, га? Скільки, га?» Лишенько, як же мені було її жаль! Вона стрімголов мчала до мене, вважаючи, що коли Федоренки отримали спадщину і Гульпаки отримують допомогу від їхньої багатої конфесії, то раптом і їй щастя привалило? І вже десь на краю її планів і мрій вона прикинула, як розподілити гроші. Якщо буде стільки-то – половину синові. Або й не віддасть, бо невістка така жаднюча, усе їй мало, все’дно розтринькає на всякий непотріб. Ні, вона сама. Купить синові машину – разом поїдуть і виберуть…

      – Цей лист, Василісо Семенівно, – ласкаво, наче до хворої, звернулась я, – потрапив до вас помилково. Це просто рекламний буклет про новинки в мережі товарів – з сухих кормів та консервів для собак, котів, кроликів, морських свинок, папуг і щурів.

      – Щурів?! Щурів?! – Василіса Семенівна втупила в мене недовірливий погляд. – Навіщо – для щурів?!

      – Ну, існують такі домашні щури – досить симпатичні. Бувають біленькі. Або руденькі. У них такі лапки, як рученята людські… – навіщось почала пояснювати я.

      Недооцінила я бійцівський характер Василіси Семенівни! Вона, нічого не кажучи, підхопилась, вирвала з моїх рук конверт і, дивлячись на мене, як ото у фільмах на зрадників або фашистів, взяла високий старт і щезла. Утім недалеко. До сусіднього кварталу, себто до моєї мами. Перевірити свідчення. А раптом я збрехала і якимись хитромудрими шляхами хочу відібрати її законну спадщину.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, СКАЧАТЬ