Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не вся та радість, що в козубку зібрана, – мені, може, тим ще люба ця красна пора року, що будить вона в людях – від малого до великого – почуття світлі, помисли добрі – про красу рідного краю, про щастя жити на землі, і, захоплені здоровим азартом, ми самі навіть не відчуваємо, як підносить нас над буденністю відчуття вічної спорідненості з природою».

      Отож, дорогий читачу, за козубець, за дружину і… Навіщо їй у вихідний удома сидіти? За корзину, за дружину і – в ліс. І кваптесь, кваптесь, бо грибна пора… Ось вам на цю тему усмішка.

      «Дідусю, – звертається мале грибенятко до старого гриба, – розкажи, яке було життя удавнину, днів із дванадцать тому».

      Ось який вік у грибів! А деякі з них (наприклад, підосичник) живуть ще менше: 6–7 днів. Але на наше безмежне щастя, ростуть вони не всі разом і не всі в один день.

      І нарешті останнє: кому за грибами ходити?

      Відкриємо словник Грінченка: «Щасливому по гриби ходити».

      Відкриємо словник Даля: «Счастливому по грибы ходить».

      А хіба ми з вами не щасливі?

      2. Треба встати ні світ ні зоря

      …Усю ніч жахаєшся, щоби не проспати. І знаєш, що не проспиш, що неодмінно схопишся, як і треба, о четвертій ранку, схопишся, як заведений, а все одно жахаєшся… Прокинешся, як з води вискочиш: ху-ух!.. Скільки там?..

      Навшпиньках крадешся в куток, де на стіні годинник висить, а воно ж темно. Обережно ставиш стілець, ще обережніше піднімаєш ногу на стілець і… З гуркотом летиш у куток. Нога сприснула.

      – Хто там??? – переполошено зі спальні дружина.

      – Спи, моя зозулько, спи… – соловейком заливаєтесь ви. – Це я той… у штопор потрапив. Негодящі стільці випускає наша промисловість! Халтура!..

      Пройшовши отак по меблевій промисловості, знову лізеш на стілець: о, всього лише друга година ночі! А думав – уже ранок. Ліг о дванадцятій, спав, виходить, якусь там мізерію, а спати зовсім не хочеться. Бо – гриби. То на роботу і о сьомій тяжко вставати, а на гриби опівночі тебе підкидає, як на пружинах!

      Тихенько крадешся у спальню, ще тихіше, не дихаючи, лягаєш, а дружина і вві сні бурмоче: «Та не товчися!..»

      Чи спав чи не спав, а підстрибуєш, наче тебе хто підкинув. Аж дружина схоплюється… «Що таке? Вже сьома година?..» – «Спи, спи, – ви їй лагідненько. – Ще тільки пів на третю…» – «А чого ж ти підстрибуєш, як пів на третю?» – «А звідки я знав, що всього лише пів на третю?» – «То купи собі будильник». – «Спи, спи, завтра куплю…» – «Оце „завтра“ я від тебе вже десять літ чую».

      Врешті затихли…

      Чи спав чи не спав – підкинуло тебе. Третя година ночі, а тобі треба о четвертій збиратися. Але ти боїшся проспати і – навшпиньках, не дихаючи, крадешся на кухню… І так делікатно ж скрадався, що й підлоги під ногами не відчував, а налетів на стілець. А на нім хтось ще звечора забув каструлю… Ой, як дзенькнула, ой, як застрибала-дзенькнула, котячись, кришка!!!

      Усе сімейство в одну мить на ногах!..

      А кришка котиться, підстрибує і – дзвенить, СКАЧАТЬ