Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Ну хіба що трошки вранці попробую. Та спи, спи…

      І ви, засинаючи, щасливо посміхаєтесь. Як добре, що ви відкрили Присамар’я! Скільки ще у вас буде мандрівок у грибне царство!

      3. Ох, лисички мої, лисички…

      Чи знайдете ви таку організацію (підприємство, НДІ, завод, фабрику, фірму, комбінат, управління, трест чи, зрештою, якусь там патріархальну контору), де б не було грибівників?

      То грибів ви можете не знайти, а грибівники завжди знайдуться, бо їх (на відміну від грибів) щороку множиться усе густіше й густіше. Бо їх, грибівників (на відміну від грибів), ніхто по-браконьєрськи не знищує, а якщо яка компанія випадково й загубить одного-двох, то на загальному поголів’ї учасників пікніків це, на жаль, аж ніяк не позначиться… Тим більше, що загублені під ранок неодмінно виберуться з лісу і точнісінько навпроти села, себто – навпроти сільмагу…

      Є такі, але… Але не будемо відволікатися… гм-гм… нетиповими випадками.

      Отож у червні справжні грибівники у згадуваних уже організаціях починають частіше од звичайного робити п’ятихвилинні перекури по півгодини, стають якісь неспокійні, по-змовницьки перешіптуються у закутках коридорів, гудуть, щось доводячи одне одному, і, зрештою, наелектризованою вервечкою сунуть у профком.

      – Так що жито вже той… колос викидає. А під час колосіння з’являються гриби, що звуться колосовиками – білі, підосичники, підберезовики…

      І тут голова профкому вчасно згадує, що вже минуло півроку, а він ще не провів жодного культмасового заходу, а звітувати ж колись доведеться…

      Перший автобус у грибне царство!

      І хоч буде він у суботу, а вже в понеділок, вівторок чи й у середу ентузіасти бігають зі списками в руках. І хто тільки не записується у той список! Навіть ті, хто не в змозі гриба від пенька відрізнити! Записуються сім’ями – з дітьми, тещами, з кімнатними собачками… Голова профкому в розпачі: записалося аж на три автобуси, а тут хоч би один вибити.

      Грибівники (бувалі) преспокійно собі посміхаються, бо з досвіду знають: скільки б не записувалось, а прийде вранці в суботу рівно половина, півавтобуса, і шофер ще буде дорогою чужаків на ясир підбирати…

      Та ось уже все позаду: і збирання, і сперечання, куди їхати (у Знам’янку, Солоний Лиман, у Василівку чи, зрештою, у Чернеччину), і сама поїздка, і все, все… Автобус зупиняється під могутніми, заледве чи не віковими соснами, і грибівники якусь мить слухають тишу.

      Що за тиша, що за тиша! Аж у вухах дзвенить… Неймовірна, густа, запашна лісова тиша, про існування якої вже давним-давно забули у місті. Тільки шум сосен та далеке кумкання жаб на Самарі, та духмяне повітря, та сонце, та небо, та…

      І ось із автобуса (ніби він мав злітати у повітря) горохом сипонули.

      – Гей, гей, товариші!.. Для тих, хто вперше… Щоб не заблукати – назад, до автобуса, повертайтесь за сонцем. Збір о третій…

      Не дослухали, штурмовими лавами кинулись у ліс – із корзинами, господарчими сумками, з відрами, ящиками і ще з бозна-якою тарою в руках. СКАЧАТЬ