Название: Аравійська пустеля (збірник)
Автор: Валентин Чемерис
Издательство: Фолио
Жанр: Сказки
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7342-6
isbn:
І квапна приписка:
«Завтра вилітаємо, уранці. Чекайте мене, діду, з молодою дружиною. Ваш Лелько».
(Цей та інші листи Лелька написані ним, звичайно, лелечою мовою, але автор, розуміючи, що читачі не знають лелечої мови, подає їх тут у власному перекладі – українською.)
Як я листа дочитав, старий на свою хату кивнув.
– Гніздо лелече бачив? То лелькового батька гніздо. Прилетить він з матір’ю до своєї господи, а синові його, Лельку, де поселитися? Спробуй у селі знайти місце для гнізда, коли хат, таких, як у мене, критих соломою, більше немає. Усе шифер та бляха. А на шифері та блясі гнізда не змостиш. От я й хочу допомогти Лелькові. Бачиш он ту тополю, що біля двору росте? Висока, гінка, а вершечок уже всох. От би його спиляти та в розвилці й примайструвати колесо – кращої основи для гнізда годі й шукати. Прилетить Лелько, побачить колесо на тополі і скаже: «Спасибі, діду, це те, що треба…» – Старий посміхнувся. – Може, так і не скаже, але неодмінно подумає так. По-своєму, по-лелечому, а що вже мені подякує, то це вже точно. Та й заходиться на колесі мостити своє гніздо. А з тополі далеко видно – зелений кут Орелі та Орільки – як на долоні. Гарно буде лельковим діткам сидіти в такому гнізді. А неба скільки над головою, скільки неба! Живи! Радуйся!..
Вирішили не відкладати задуманого на завтра, а відразу ж узялися за діло. Дід Щедрій до колеса прив’язав вірьовки. Потім погукав свого сусіда, і ми з ним, як молодші, полізли на тополю, спиляли сухий вершок, а тоді на вірьовках витарабанили туди старе колесо. Вмостили його в розвилці гілок, для безпеки в кількох місцях ще й прикрутили дротом – кращої основи для майбутнього лелечого гнізда і справді годі й шукати.
Спустилися на землю задоволені, помили руки, а дід Щедрій тим часом насипав у три полив’яні миски зеленого борщу з молодою кропивою, хліба нарізав, до хати запросив обідати.
– За здоров’я, – сказав, – тих, хто в польоті – одноденному і тривалому. Тих, хто летить до рідного краю. Щоби дорога їхня була щасливою. – Тоді налив чарку. – Пом’янемо тих, у кого політ вічний – хай буде їм вічна пам’ять…
А зі стіни, з дерев’яної саморобної рамки, дивився на нас Лелько, а біля нього, з іншої дерев’яної рамки, посміхався щербатеньким зубиком Лесик, білявенький дідів синок, котрий СКАЧАТЬ