Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Аравійська пустеля (збірник) - Валентин Чемерис страница 27

Название: Аравійська пустеля (збірник)

Автор: Валентин Чемерис

Издательство: Фолио

Жанр: Сказки

Серия: Історія України в романах

isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7342-6

isbn:

СКАЧАТЬ сім’єю мені вже час обзаводитись, як обзаводиться у нашому крилатому племені кожен лелека. Назнав я тут одну молоду та гарну лелечку (теж із наших, із орільських). Звати її Леля. Вона мені дуже до вподоби. Просто дивно, що ми раніше не знали одне одного. Як тільки повернуся додому, то відразу ж заходжуся коло гнізда. Доки Леля прилетить (а лелечки у нас прилітають пізніше), наше спільне гніздо буде готове і чекатиме на свою господиню. А я стоятиму край гнізда і клекотом вітатиму свою Лелю… Ой, як то хороше буде, яке то гарне життя у нас почнеться! І будуть у нас лелечата, і дивитимуться вони на світ білий, на край свій, на Оріль з Орількою, як я колись дивився з батькового. І в приорільському небі – високому та дзвінкому – вчитиму я дітей своїх літати… Ой, як хочеться додому, цим тільки й живу…»

      І квапна приписка:

      «Завтра вилітаємо, уранці. Чекайте мене, діду, з молодою дружиною. Ваш Лелько».

      (Цей та інші листи Лелька написані ним, звичайно, лелечою мовою, але автор, розуміючи, що читачі не знають лелечої мови, подає їх тут у власному перекладі – українською.)

      Як я листа дочитав, старий на свою хату кивнув.

      – Гніздо лелече бачив? То лелькового батька гніздо. Прилетить він з матір’ю до своєї господи, а синові його, Лельку, де поселитися? Спробуй у селі знайти місце для гнізда, коли хат, таких, як у мене, критих соломою, більше немає. Усе шифер та бляха. А на шифері та блясі гнізда не змостиш. От я й хочу допомогти Лелькові. Бачиш он ту тополю, що біля двору росте? Висока, гінка, а вершечок уже всох. От би його спиляти та в розвилці й примайструвати колесо – кращої основи для гнізда годі й шукати. Прилетить Лелько, побачить колесо на тополі і скаже: «Спасибі, діду, це те, що треба…» – Старий посміхнувся. – Може, так і не скаже, але неодмінно подумає так. По-своєму, по-лелечому, а що вже мені подякує, то це вже точно. Та й заходиться на колесі мостити своє гніздо. А з тополі далеко видно – зелений кут Орелі та Орільки – як на долоні. Гарно буде лельковим діткам сидіти в такому гнізді. А неба скільки над головою, скільки неба! Живи! Радуйся!..

      Вирішили не відкладати задуманого на завтра, а відразу ж узялися за діло. Дід Щедрій до колеса прив’язав вірьовки. Потім погукав свого сусіда, і ми з ним, як молодші, полізли на тополю, спиляли сухий вершок, а тоді на вірьовках витарабанили туди старе колесо. Вмостили його в розвилці гілок, для безпеки в кількох місцях ще й прикрутили дротом – кращої основи для майбутнього лелечого гнізда і справді годі й шукати.

      Спустилися на землю задоволені, помили руки, а дід Щедрій тим часом насипав у три полив’яні миски зеленого борщу з молодою кропивою, хліба нарізав, до хати запросив обідати.

      – За здоров’я, – сказав, – тих, хто в польоті – одноденному і тривалому. Тих, хто летить до рідного краю. Щоби дорога їхня була щасливою. – Тоді налив чарку. – Пом’янемо тих, у кого політ вічний – хай буде їм вічна пам’ять…

      А зі стіни, з дерев’яної саморобної рамки, дивився на нас Лелько, а біля нього, з іншої дерев’яної рамки, посміхався щербатеньким зубиком Лесик, білявенький дідів синок, котрий СКАЧАТЬ