Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Аравійська пустеля (збірник) - Валентин Чемерис страница 30

Название: Аравійська пустеля (збірник)

Автор: Валентин Чемерис

Издательство: Фолио

Жанр: Сказки

Серия: Історія України в романах

isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7342-6

isbn:

СКАЧАТЬ України район, що прилягає до середньої течії ріки Самари Дніпровської, являє собою дивовижне сполучення найрізноманітніших ландшафтів. По схилах деяких балок на правобережжі збереглися невеликі ділянки степових цілинок, що по весні стають сріблясто-ліловими від тирси, суцвіть шавлії. („Точно, точно! – вигукуєте ви. – Бувало, йдеш за грибами і виходиш до сріблястого озера. Ближче підійдеш – аж то тирса цвіте. А скільки там конвалій, фіалок, медуниці, материнки! А пижмо, а звіробій! А молодило на пісках, а… Та хіба про все згадаєш!“). Лівий берег ріки починається з заплави, що являє собою сполучення дібров, лук, високотравних боліт і мальовничих озер, де на дзеркальній гладіні лежать глечики. На заболочених ґрунтах – ціла колекція папоротників, серед яких виділяється своєю витонченістю папоротник „страусове перо“. А поруч – піски. Справжні дюни! Тут знаходиться найпівденніший на Україні форпост сосни і берези. Під шатами їхніх крон такі північні рослини, як плавун, хвощ, папороть, ростуть по сусідству з лісовими орхідеями, любкою дволистою, коручкою, зозулиними слізками. Фауна присамарських лісів також включає ряд видів, не властивих степовій зоні. Тут і дятел, і повзик, і довгохвоста синиця, і лось, і видра, і дикий кабан, і косуля, і куниця, і борсук. З півдня до тераси боліт прилучається „солоний лиман“, що забезпечує місцеву лікарню цілющими грязями».

      Так ось автор і відкрив своє (СВОЄ!) Присамар’я, своє грибне царство[2]. А територія Присамар’я, себто територія авторового грибного царства, чималенька – 15 тисяч гектарів! І це між індустріальними центрами, такими як Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Павлоград.

      Але – досить вступу. Час уже збиратися по гриби.

      Чи знаєте ви, з чого починається похід за грибами?

      О, це не так просто, як вам здається!

      «Знаємо, знаємо! – упевнено вигукне тут котрийсь із бувалих читачів. – З корзини. Бере грибівник якийсь там козубець-луб’янець і…»

      Так-то воно так і… не так.

      Похід за грибами починається з однієї дуже важливої розмови… Так, ви вгадали. З дружиною. Бо тільки-но ви почнете збиратися в ліс, то неодмінно виявиться, що дружина ваша вже місяць чи й два не ходила в кінотеатр, а якраз на цей вихідний і зібралася. Та й фільм зараз демонструється, як сусідка запевняла, «заграничний», ще й буцімто про любов. У Парижі чи в Римі. А тут вас із грибами…

      Тому, як самі розумієте, треба дружину підготувати.

      – До речі, моє серденько, завтра у нас що? Здається, вихідний. То я, мабуть, моя зозулько… (варіант: ластівочко, синичко, журавочко, лебідко, галочко… Крім пернатих, радимо використовувати і ссавців: кішечко, білочко, куничко, лисичко… ну і так далі). Завтра той… За грибочками поїду.

      – Знову-у??! Знову у вихідний тинятимешся поза уманню, а я… я… на кухні… у… у…

      – Ах, моя лебідонько, – квапитесь ви, доки джинн ще не вилетів із пляшки. – Чому на кухні? Мусиш ти хоч раз культурно відпочити? От і сходи у кіно.

      – Та я й так щовихідного сама! Бо тебе носить бозна-де. Ні, ти мені скажи: СКАЧАТЬ



<p>2</p>

Ні, це не відкриття «тихого полювання». Це – відкриття Присамар’я. Але відкриття, ясна річ, не географічне, бо автор аж ніяк не цілить на роль такого собі Колумба районного масштабу. Ні і ні. Авторове відкриття Присамар’я – це відкриття для себе, адже кожний із нас мусить хоч що-небудь відкрити у світі білому для себе.