Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      На початку квітня прилетів Лельків батько.

      Присівши на дідову хату, старий лелечич, навіть не відпочивши з дороги, відразу ж заходився лагодити гніздо.

      Квапився.

      До кожної лелечки, що пролітала над селом, радісно клекотів – дружину свою виглядав.

      Днів через три і вона прилетіла.

      Ах, як вони клекотіли, вітаючи одне одного, як клекотіли!

      У них було стільки радості, що вони не знали, як її вихлюпнути, як її подарувати одне одному. І присідали, і крилами махали, і голови на спину закидали, та все радісно-збуджено тріскотіли дзьобами – та так мелодійно, ритмічно!

      Цілий день раділи одне одному і ніяк не могли нарадітися, що вони здолали важку дорогу, перелетіли Аравійську пустелю, що вони знову вдвох, що вони в рідному краї, і попереду в них буде стільки днів ясних і ночей зоряних під високим приорільським небом! І вони знову і знову клекотіли, махали крилами і церемонно кланялись одне одному…

      А старий сидів на призьбі, слухав їхній бурхливий клекіт і казав, киваючи білою бородою:

      – Та воно-то й так… Добре зустрічатися, коли є з ким…

      І бачилась йому інша весна, коли він з війни повертався. Не доїхавши попуткою до свого села, зіскочив на ходу. Нетерпіння було таким, що вирішив пройти до своєї вулиці навпростець, городами. Шинелю на руку перекинув, за плечі – речовий мішок, кашкет набакир збив, накрутив на палець чуб на скроні і подався городами, стискуючи в кишені саморобний, з авіаційного дюралю, портсигар – у ньому, в махорці, лежали сережки для Катерини.

      Катерина любила сережки.

      За роки окупації він не сподівався на звістку, та після звільнення села скільки не писав додому – жодної відповіді. Утішав себе, що, мовляв, війна йде, що пошта нерегулярно працює, все може бути… От з’явиться він негадано, і зустріне його…

      Рідна хата зустріла його високим та чорним бовдуром, на якому галки вже змостили гніздо, та недогорілими кроквами і задимленими стінами.

      Вишні на причілку теж стояли чорні, і над ними гули бджоли, не впізнаючи знайомих вишень та дивуючись, певно, чому вони не квітнуть біло-біло?..

      Щедрія обступили сусіди.

      Вони мовчали. А на високому СКАЧАТЬ