.

Чтение книги онлайн.

      І зненацька почувся синів крик.

      Такий пронизливий-дзвінкий, що ви, жахнувшись, у два стрибки опиняєтесь біля нього, готові стати на смертний герць, аби врятувати малого від негаданої біди.

      А синок навпочіпки присів, а перед ним – гриб.

      Білий!!!

      З добре відро завбільшки (принаймні так вам здалося в першу мить).

      – Хапай його, хапай! – кричить син.

      – Спокійно, спокійно, – а в самого руки тремтять. – Оце повезло. Спо… Нікуди він від нас не втече…

      Та гриб од вас… утік. Власне, розсипався, тільки-но ви до нього доторкнулися.

      – Пізно-о-о знайшли-и… – ледь не плачете ви. – Черва першою встигла. З тиждень раніше – і був би наш.

      Чимдалі заглиблюєтесь у ліс, тим більше і більше переконуєтесь, що грибів… немає. Зате є комарі. Той ідилічно-пасторальний комарик, до якого ви так ніжно щебетали кілька хвилин тому, тепер видається вам райдужним метеликом, бо попереду не комарі, а – вовки! Щоправда, спершу ви ніби делікатно відмахуєтесь від них, як од чогось несуттєвого, дріб’язкового, не вартого уваги.

      – А… киш, прокляті!

      І навіть слушні поради їм даєте, що вдень, мовляв, порядним комарам треба спати. Та невдовзі переконуєтесь, що комарі чхали на ваші велемудрі поради і що їх тут взагалі полчища! Орди! Тьма-тьмуща і ще стільки ж! Вони пікірують на вас, як винищувачі, обліплюють руки, обличчя, груди, спину, ноги і навіть… О-о-о!.. Крізь штани жалять.

      Доводиться виламувати гілляку і люто періщити себе нею по чім попало.

      «Оце приперлися свої нерви зміцнювати! Оце подихали свіжим повітрям!.. Тьху!.. В рот і ніс лізуть. А-а… Вовки! Шакали! Рисі скажені! Крізь штани гризуть!..»

      А грибів – грибів катма.

      Надибуєте іноді сухі-сухі сироїжки, червиві підберезовики. Або де білий мигне, теж червою побитий.

      – А-а-а!.. – не своїм голосом верещить син. – Мене комарі кусають!

      – А ти думаєш, мене… – лясь-лясь-лясь… – цілують? Нá ось гілляку… – лясь-лясь… – відмахуйся.

      – А-а-а…

      – Та не стій… не стій на місці. Танцюй!

      – Я не вмію танцюва-ати…

      – Почекай… – лясь-лясь… – зараз навчишся…

      І втікаєте у дубняки, де ніби хоч трохи менше куса- ків… Ху-ух. І де їх стільки серед білого дня набралося? Сонце світить, а вони гризуть…

      – Тату, а оно під дубом якісь жовтячки горять…

      Ви рвучко озираєтесь і застигаєте… Під дубами, на сонячних схилах, ніби хто жар розсипав. Лисички! Милі мої, дорогенькі лисички! Ой, скільки ж вас тут! А ворухнеш буре, торішнє дубове листя, а вони… а там їх… горить! Як жаром усе засипане! Тільки устигай збирати.

      Лисички одна одної кращі. Яєчно-жовті, блідо-жовті, червоні, морквяні, вогняні… І кожна визирає з-під дубового листя, наче хвостиком тебе манить. Проведеш палицею по листі, а вони так і вистрибують, так і вистрибують!..

      – Ну, синку, повезло ж нам! Це плата за ті муки, яких СКАЧАТЬ