Після тебе. Джоджо Мойєс
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Після тебе - Джоджо Мойєс страница 30

СКАЧАТЬ закотила очі.

      У дверях з’явилася блондинка. Спочатку вона глянула на мене, потім на Лілі – та жадібно закидала шматочки ананаса до рота. Підійшовши до дівчини, блондинка забрала в неї контейнер:

      – Де, чорт забирай, ти була? У школі всі просто шаленіють! Тато їздить по всьому району, розшукуючи тебе! Ми думали, тебе вбили! Де ти була?

      – Він мені не тато.

      – Облиш свої жарти, юна леді. Ти не можеш просто зайти сюди, наче нічого не сталося! Ти що, не розумієш, якого клопоту нам завдала? Я півночі просиділа з твоїм братом, а потім так і не змогла заснути, бо хвилювалася через тебе. Мені довелося скасувати поїздку в гості до бабусі Готон, бо ми не знали, що з тобою.

      Лілі спокійно дивилася на неї.

      – Ви нечасто переймаєтеся, що зі мною.

      Жінка від злості заклякла. Вона була дуже стрункою – мені здалося, що це від екзотичних дієт чи несамовитих фізичних навантажень. Волосся було красиво й дорого підстрижене й пофарбоване – так, що й не скажеш, що це ненатуральний колір. Джинси на ній, як я зрозуміла, були дизайнерські. Її видавало тільки обличчя: неймовірно стомлене, хоч і гарно засмагле.

      Вона різко повернулася до мене:

      – Це у вас вона була?

      – Так, але…

      Вона оглянула мене з голови до ніг – і, вочевидь, їй не надто сподобалось побачене.

      – Ви знаєте, скільки проблем завдали нам? Ви взагалі уявляєте, скільки їй років? Що взагалі ви хочете від такої дівчини? Вам же вже, мабуть, за тридцять?

      – Узагалі-то, я…

      – Тобто ось у цьому справа? – звернулася вона до дочки. – У тебе стосунки з цією жінкою?

      – Ой, мамо, та замовкни вже! – Лілі знов заволоділа ананасами й доїдала їх. – Це не те, що ти думаєш. Вона ні в чому не винна. – Дівчина на мить замовкла, щоб з’їсти останній шматочок. Може, для більшої драматичності. – Вона доглядала мого батька. Мого справжнього батька.

      Таня Готон-Міллер сиділа, спираючись на численні подушки кремового дивана, та мішала ложкою каву. Я притулилася на іншому кінці дивана, роздивляючись здоровенні свічки «Диптік» та художньо розкладені журнали «Інтер’єр». Я боялася спертися на спинку, як вона, бо мені здавалося, що обов’язково розіллю каву собі на коліна.

      – Звідки ви знаєте мою дочку? – спитала вона втомлено. У неї на безіменному пальці красувалися два діаманти – я таких великих у житті не бачила.

      – Вона просто прийшла до мене додому. Я й гадки не мала, хто вона.

      Якусь мить жінка обдумувала це.

      – І ви доглядали Вілла Трейнора?

      – Так. До самої його смерті.

      Запала недовга пауза, протягом якої ми обидві уважно розглядали стелю: просто над нашими головами щось гучно бабахнуло.

      – Мої сини, – зітхнула вона. – У них є проблеми з поведінкою.

      – Вони від…?

      – Вони не від Вілла, якщо ви про це.

      Знову СКАЧАТЬ