Після тебе. Джоджо Мойєс

Чтение книги онлайн.

      – Лілі, а де ти вчишся?

      – У Шропширі, у маленькому пансіоні. Про нього мало хто чув – там майже самі лише багаті ідіоти та далекі родичі короля Молдови.

      Ми всі зібралися в тісне коло за обіднім столом. І всі шестеро сподівалися, що нікому раптом не знадобиться в туалет, бо тоді б довелося всім уставати й відсувати стіл на шість дюймів у бік дивана.

      – О, пансіон? Буфети, нічні вечірки та всяке таке? Це точно весело.

      – Та не дуже. Буфет минулого року закрили, бо через нескінченні «Снікерси» у багатьох дівчат почалися проблеми з травленням.

      – Мати Лілі живе в Сент-Джонс-Вуд, – сказала я. – Лілі мешкає в мене – поки не познайомиться з іншою лінією своєї родини.

      – Трейнори живуть тут уже багато поколінь, – сказала мама.

      – Правда? Ви з ними знайомі?

      Мама завмерла.

      – Ну, не те щоб дуже…

      – А який у них будинок?

      Мамине обличчя скам’яніло.

      – Про таке краще питати в Лу – це вона провела там… багато часу.

      Лілі чекала.

      Тато втрутився:

      – Я працюю з містером Трейнором – він зараз завідує власністю.

      – Дідусь! – раптом вигукнув мій дідусь та засміявся.

      Лілі глянула на нього, а потім знову на мене. Я усміхнулася, хоча мені й досі ставало недобре, коли я чула ім’я містера Трейнора.

      – Саме так, тату, – сказала мама. – Він буде Лілі дідусем – просто як ти. Хто хоче ще картоплі?

      – Дідусь, – повторила Лілі, явно задоволена цим.

      – Ми… ми зателефонуємо їм і скажемо, – пояснила я. – А якщо хочеш, то дорогою назад можемо проїхати повз їхній будинок, і ти його побачиш.

      Моя сестра весь цей час сиділа мовчки. Лілі посадили поруч із Томом – може, для того щоб він трохи краще поводився. Хоча ще був ризик того, що він знову почне свої розмови про паразитів. Тріна уважно стежина за Лілі. Вона поставилася до цього з більшою підозрою, ніж мої батьки, – мама з татом просто приймали все, що я їм казала. Вона затягла мене нагору, поки тато показував Лілі сад, і поставила мені всі ті запитання, що вже давно бились у мене в голові, як пташка в клітці: «Ти й справді думаєш, що вона та, за кого себе видає? Чого вона хоче? І, нарешті, з якого дідька її рідна мати погодилася відправити її до тебе?»

      – Як довго вона в тебе житиме? – пошепки спитала вона за столом, поки тато розповідав Лілі, як працювати з зеленим дубом.

      – Ми про це не говорили.

      У Тріни стало таке обличчя, що вона могла нічого й не казати: я ідіотка, і її це взагалі не дивує.

      – Вона двічі в мене ночувала, Трін. І вона ще така мала.

      – Я про це СКАЧАТЬ