Після тебе. Джоджо Мойєс

Чтение книги онлайн.

      Я потягла якусь нитку, що стирчала з одягу. Коли я витягла її до кінця, вона наче щось посунула в мене в голові.

      – А ще тому, що я живу набагато менш цікавим життям, ніж йому обіцяла. А ще тому, що він, по суті, купив мені квартиру – а моя сестра, мабуть, ніколи не зможе мати власне житло. А ще тому, що мені навіть не подобається жити в тій квартирі, бо я не відчуваю, що вона моя, і мені здається, що якось неправильно обживати її, бо в мене вона асоціюється лише зі смертю В… Білла, на якій я, виходить, нажилася.

      Запала недовга тиша.

      – Не треба відчувати провину через житло, – сказала Дафна.

      – Аби мені хтось лишив квартиру, – мовив Суніл.

      – А був би казковий кінець, правда? Чоловік помирає, усі роблять якісь висновки з цього, живуть далі та по його смерті роблять щось чудове. – Я вже не думала, що кажу. – А я нічого не зробила. Насправді, я просто провалилася за всіма пунктами.

      – А мій батько плаче щоразу, коли спить із жінкою, бо вона не моя мама, – бовкнув Джейк, переминаючи руки та дивлячись на нас із-під чубчика. – Він причаровує жінок, затягує їх у ліжко – а потім журиться через це. Наче все нормально, якщо потім тобі соромно.

      – Думаєш, він використовує своє почуття провини як якір?

      – Я просто думаю, що коли займаєшся сексом – треба радіти з цього, а не…

      – А я б не почувався винним через те, що займаюся сексом, – утрутився Фред.

      – Або ж поводься з жінками як із друзями і не роби нічого такого, за що потім почуватимеш провину. Або ж узагалі не спи ні з ким і шануй пам’ять мами, аж доки не будеш дійсно готовий жити далі.

      На слові «шануй» його голос затнувся. Ми всі вже звикли до раптових змін виразу обличчя, тому, дотримуючись нашої німої угоди, відверталися, доки можливі сльози не відійдуть.

      Марк м’яко запитав:

      – Ти казав батькові, що відчуваєш, Джейку?

      – Ми не говоримо про маму. Він тримається поки, ну, поки ми не говоримо про неї прямо.

      – Тобі важко самому нести такий тягар.

      – Так. Ну, саме тому я ж тут, правильно?

      Запала недовга тиша.

      – Джейку, сонечко, візьми печива, – запропонувала Дафна, і ми почали передавати бляшанку по колу. Ми всі трохи заспокоїлись, коли Джейк узяв печиво, – хоч і незрозуміло, чому це так подіяло.

      Я думала про Лілі. Суніл розповідав, що плаче у відділі випічки в супермаркеті, але я майже не слухала. Щоправда, вчасно зробила співчутливий вираз обличчя, коли Фред розказував, як на самоті справляє день народження Джиллі з повітряними кульками. День добігав кінця – і епізод з Лілі почав перетворюватися на якийсь яскравий сюрреалістичний сон.

      «Як могло так статися, що у Вілла дочка?»