Данило Галицький. Тарас Орлик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було не сумніватися, що Сартак з’явиться на поклик без зволікання, охайно одягнений, умитий і намащений пахощами. Не те що двоє інших синів, які звикли валятися в ліжку до полудня, а потім, навіть не сполоснувши заспаних фізіономій, іти до обіду. Зате обидва перевершували старшого брата в перегонах, стрільбі з лука і єдиноборствах. Згодом Батий мав намір зробити їх своїми головними полководцями, призначивши Сартака радником. Багато років поспіль ним був Субедей-богатур, поки ангел смерті Ульгень не забрав його у верхній світ. Одноокий старий не даремно називав себе відданим псом самого Чингізхана. Розмовляти з ним було все одно що пити криничну воду посеред спекотної пустелі. Після його смерті Батий відчув себе зовсім самотнім. Не було поруч людини, здатної осягнути розумом усю велич його задумів. Хіба що рідний син, якщо часто пояснював йому суть речей – пояснював детально й дохідливо.

      Обернувшись на звук кроків, Батий доброзичливо усміхнувся й поманив Сартака до себе. Той схилився в шанобливому поклоні, перш ніж наблизитися, і, як і батько, зіперся на перила з білого булгарського мармуру.

      – Я вирішив, що тобі буде корисно дізнатися, чому ми перемагаємо урусів і завжди перемагатимемо, – заговорив Батий, витримавши значну паузу. – Чи, може, у тебе є власні міркування із цього приводу?

      Сартак стенув плечима й обережно вимовив:

      – Урусів мало, а нас багато, бо наші жінки народжують частіше. Думаю, у цьому річ, батьку.

      Батий повільно похитав головою.

      – Ні, синку. Насправді нас не більше, ніж їх. Навпаки.

      – Правда? – Сартак був здивований. – Тоді в чому секрет?

      Відповідь пролунала не відразу. Спочатку Батий ще раз оглянув величну панораму міських будівель. Плями зелені різко виділялися на одноманітному білястому тлі, але вони були поодинокі й крихітні. Найгустіше, найтовстіше і найвище дерево, збережене заради тіні, втрачало в порівнянні з будь-якою дозорною баштою.

      – Ми і уруси створені з різної речовини, – сказав Батий.

      – Речовини? – ще більше здивувався Сартак. – Про що ти говориш, батьку?

      Батий не дивився на сина. Його погляд був спрямований донизу, де розляглися й перетиналися майбутні вулиці, схожі на ходи термітів.

      – Камені завжди міцніші за дерéва, – повчально сказав він. – Подивися на гору, за яку сідає сонце. – Батий простяг руку в широкому атласному рукаві. – Від лісу на цій горі не залишиться нічого, а вона завжди буде височіти тут, як підноситься тепер.

      – Але дерева проростають крізь каміння, – зазначив Сартак після деяких роздумів. – Навіть тоненькі гілочки та крихітні стеблинки, я бачив на власні очі.

      Батий повільно повернув голову, щоб подивитися на сина, і знову втупився в порожнечу перед собою. Так, Сартак був кмітливий юнак, але тільки юнак. Гілочки та стеблинки – ось про що він думав.

      – Могутній дуб – це лише хворостинка СКАЧАТЬ