Данило Галицький. Тарас Орлик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свого батька.

      – Я не сумніваюся, що ти – найрозумніший з усіх живих на землі, – сказав Сартак, забувши про бажання вирушити в похід. – Як не сумніваюся й у тому, що Данила попросять приїхати з дружиною та дітьми.

      – Ти все дуже правильно зрозумів, хлопчику мій, – усміхнувся хан. – Мені просто не терпиться спізнатися з родиною князя Данила. Як сьогодні вночі ти спізнаєшся з дочкою князя Суздальського.

      Батько і син розсміялися, хитаючи головами. Батий – трохи голосніше й різкіше; Сартак – тихіше і дещо ніяково. Але він уже увійшов у смак. І смакував, як подивиться на приборкання норовливого князя Галицького. Це було, мабуть, цікавіше за похід.

      III

      Прощання князя Данила

      Літо добігало краю. Небо зробилося синім і високим, повітря очистилося до такої прозорості, що, здавалося, можна було роздивитися кожен листочок, кожну гілочку далеко на деревах. Удень сонечко справно нагрівало землю, а ночі стали досить прохолодні, навіть пара йшла з рота. І зірок на небі стало начебто більше. І місяць був такий близький, що хотілося простягнути руку і торкнутися його, – срібний, чіткий, гострий.

      – Гарно, – промовив князь Данило, задерши голову біля відчиненого вікна, від чого його довге, злегка хвилясте волосся розсипалося по спині.

      Був він голий, тому що тільки-но встав з ложа, на якому розкинулася теж гола, задихана дружина Анна. Йому було далеко за сорок, але ніхто не назвав би його старим – хіба що бороду прибило інеєм і тіло втратило колишню пружність. Анна була молодша на десять років, але рідко згадувала про різницю у віці.

      – Зачини вікно, Даниле, – попросила вона, натягуючи на себе ковдру. – Дме.

      Він немовби не почув її, продовжуючи милуватися зірками: трикутний торс, вузькі стегна, стрункі, хоча закороткі ноги. «Чому ж не милий він мені, як раніше?» – запитала себе Анна і не знайшла відповіді. Можливо, причиною того була неприязнь, яка з’явилася між Данилом і її батьком Мстиславом Удалим, князем Новгородським. Спочатку тесть любив зятя і навіть казав, що той дорожчий йому за рідного сина. Але бояри постійно нашіптували Мстиславу, ніби Данило замишляє проти нього недобре і надто часто буває при дворі короля Бели, який спить і бачить, як загарбати володіння Мстислава. Анна знала, що все це наклепи, проте переконати батька їй не вдалося. А коли він почав холонути до Данила, то і в її душі щось змінилося.

      Він вічно перебував у роз’їздах, вона була то при надії, то народжувала. Молодшого, Іраклія, вже кілька років як поховали – не вберегли від чорної чуми, завезеної лівонськими послами, зате інші четверо синів – Лев, Роман, Мстислав і Шварно – були живі-здорові, як і сестри – Переяслава, Устинія і Софія. Усі діти, великі й малі, батька обожнювали, а з дідом Мстиславом знатися не надто вже й хотіли. Анна, звичайно, почувалася зневаженою. А там і інші образи призбиралися, одна до одної. Адже вони як снігова грудка: чим далі, тим важче. Потім втомлюєшся котити і кидаєш. Рано чи пізно.

      – Даниле, СКАЧАТЬ