Данило Галицький. Тарас Орлик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ троє: кругловида дівчина Лушка, стрижена, як хлопець, під горщик; жінка Степанида, що відгукувалася на прізвисько Тетеря; і вчена людина Никодим в обшарпаній попівській рясі, такій вигорілій, що з чорної вона стала сірою. Усі п’ятеро шукали щастя в землях галицьких і, якби не зустрілися на шляху, були б зовсім самотні.

      Наприклад, Лушчиних батьків і братів убили вояки-утікачі, а саму її, зґвалтувавши, підвісили за косу на воротах та так і кинули, озираючись і насміхаючись, поки не зникли за пагорбком. На її щастя, мимо проходив Гордій, він Лушку і звільнив, косу ножем зрізавши. Правда, відтоді вона не розмовляла, а тільки мукала та кивала або головою мотала, немов язик втратила, але язик був на місці – Гордій перевіряв. Ну, не говорить – і не треба, що розумного дівка сказати може? А коли їсти захоче або, припустімо, чого іншого попросить, то й так зрозуміло, без слів. Вони не завжди потрібні, слова ті. Буває навіть так, що зайві вони.

      Згадавши, як Іванко соловейком заливався, Батия поганого звеличуючи, Гордій знову розсердився. Адже якщо непереможний головний тартарин, то Русі кінець настав. І куди тоді далі податися? До угрів носатих? До ляхів пихатих? Прицмокуючи, Гордій висмоктав риб’ячу мізковню, жбурнув череп минька в річку й запитав у Никодима:

      – Ось скажи, монаше, правду про Батия кажуть чи брешуть? А військо його? Воно й справді заворожене? Якщо навіть і так, то мусить же бути якийсь спосіб здолати косооких?

      – Не монах я, – сказав Никодим, зосереджено розтираючи розіпрілу шкіру між пальцями ніг. – Писар. Скільки повторювати одне й те саме?

      – Ну писар, – примирливо сказав Гордій. – Усе одно людина, яка знає й розуміє. У чому сила тартар? Чому тіснять і б’ють нас поодинці?

      – Ось тому, що поодинці, і б’ють.

      – Отже, – утрутився Іванко, – якщо об’єднаються наші дружини, то сильнішими за тартар стануть?

      – Ох, не думаю, – похитала головою Тетеря, – розтираючи риб’ячий жир по губах і щоках, щоб блищали привабливо. – Не здолати нашим їх, ні, не здолати.

      – Баба, а мовить до пуття, – кивнув Никодим, із насолодою перекидаючись на спину, щоб зручніше було стежити за хмарами в небі, і покусуючи соковиті трав’яні стебла. – Не здолати.

      – Це тому, що більше їх? – здогадався Іванко.

      – Не тільки, – заперечив Никодим.

      – А що ще? – поквапив його Гордій.

      – Порядок у них. Суворість. Ось взяти їхній тумен…

      – Тумен – це що таке?

      – Тисяча кіннотників. Тумен на сотні ділиться, а сотні на десятки.

      – Хитро придумано. – Іванко почухав потилицю.

      – Цить! – гримнув зацікавлений Гордій. – Не перебивай старших.

      Никодим покосився на нього, виплюнув травинку, сунув до рота нову і сказав:

      – Не в тому мудрість, що тисячі на десятки розбито, а в тому, що один за одного відповідає. Ось, припустімо, ти злякався… – СКАЧАТЬ