Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дуже пишаємося цією історією. Ми взагалі пишаємося своєю історією.

      – Ви точнісінько як Шпет. Він теж дуже пишається. Але стривайте… Скільки їй було в тридцять дев’ятому?

      – Під сорок, так. Але, кажуть, виглядала от сили на тридцять. Сильний, гарний голос. Сопрано. Чоловік у неї був…

      – Негідник суворий?

      – Що ви. Наймиліша людина. Інженер-путієць. На руках носив, пестив без міри. І заарештували його, звісно. Кажуть, вона й зійшлася з цим енкавеесником, забув, як його звали, щоб врятувати чоловіка. А чоловіка все одно розстріляли. Цей її коханець і справді намагався його витягти, навіть пішов на посадовий злочин. Щось, пов’язане з підробкою документів, підкупом, шантажем і відчаєм. Хто ж знав, що він такий гарячий? У нас, знаєте, тут усе бурхливо. Оперні пристрасті. Ви, звісно, захочете відвідати її? Вас, я бачу, дуже цікавить наше славетне минуле.

      – У якому сенсі – візит? Куди? На цвинтар?

      – Це теж можна. Але я маю на увазі – особняк. Там її будинок-музей, і ще там живе Яніна, Яніна Валевська. Нащадок за жіночою лінією. Там, власне, одна суцільна жіноча лінія.

      – І вона, звісно, співає в опері?

      – Бінго!

      – Не Кармен, часом?

      – Ні. Цього сезону Іоланту. Вона ж сопрано.

      – Ось тобі жовтець, ось волошки! – промурмотів він.

* * *

      Коли ти всюди винуватий чи вважаєш себе винуватим і нічого вже не виправити, ти починаєш прокручувати у голові все, що ти казав за сніданком, за обідом, перед сном, раз у раз, раз у раз, і ось починають з’являтися ніби перешкоди на затертій плівці, й ці перешкоди спричиняють нові перешкоди, й ось уже розмова звучить трохи по-інакшому, потім зовсім по-інакшому, затим це вже зовсім не та розмова. Й так, урешті-решт… урешті-решт вона починає тобі відповідати. Адже ти у змозі передбачити кожне її слово, кожен порух, оберт голови, інтонацію, погляд, і ось вона вже звертається до тебе з цією своєю тонкою посмішкою, з ледь помітним, проте таким виразним порухом брів, і розмови ваші тривають і тривають, наодинці, у безпеці, без свідків, уночі, у теплому ліжку, гарячковим напівшепотом, на вухо одне одному. Ви ніколи так не розмовляли, поки вона була жива.

      І вона все одно невпинно, безперестанку, звинувачує тебе, звинувачує тебе, звинувачує тебе…

* * *

      – Цікавитесь оперою? – Водій у шкіряній кепці говорив, не повертаючи голови.

      – З чого ви взяли?

      – Варшавська, дванадцять. Будинок-музей знаменитої співачки першої половини двадцятого століття Валевської-Нахмансон. Тільки він, гм, до сімнадцяти нуль-нуль.

      – А я думав, там живуть.

      – Живуть, аякже ж. Я б і сам, гм, не відмовився. – Водій пригальмував, червоний відблиск стрибав на мокрій чорній бруківці, потім змінився на зелений, наче у стиках між камінням раптом проросла трава. – За комуналку місто платить. Три житлові кімнати внизу, дві нагорі. Вітальня. Кімната для прислуги. Служби. Ліхтар на фасаді. В сенсі еркер. Сецесія, ар-нуво, одна тисяча дев’ятсот десятий. Левицький будував.

СКАЧАТЬ