Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Що вона, перед тим як лягти з ним, приймала морфій. Що її трусить від цих рук… із задирками… від запаху його чобіт… його ніг…

      Вона прикрила очі, під опуклими повіками ходили зіниці. Тонкі ніздрі роздималися. Дуже гарна акторка, дуже.

      – Це було в гримерці, вона саме готувалася до виходу, і ось…

      – Сказала все йому і вийшла співати партію? Show must go on?

      – Певна річ. – Вона навіть злегка здивувалася. Круглі брови трохи підвелися.

      Ось дивний, альтруїстичний егоїзм. Буквально хвилину тому взнала, що її коханого чоловіка розстріляно, кинула в обличчя кату-коханцю, що ненавидить його… І виходить на сцену співати. А що вона, до речі, співала?

      – А що вона, до речі, співала?

      – Кармен.

      Ну, звісно. Кармен. Як же може бути щось інше? Хозе та Гарсіа Кривий. Чудова, чудова мізансцена.

      – Звісно, вона вийшла співати. Як же інакше. Я ось усе думаю, чому він не вбив її одразу, там, у гримерці? Напевно, шок. Вийшов механічно, механічно увійшов до зали, сів у перший ряд, там була броня, для партактиву. І потім, у міру того, як він усвідомлював, що вона просто ним скористалася, зухвало, безсоромно, що він занапастив свою кар’єру заради примари…

      Маленькі руки, що обіймали коліно, зціпилися сильніше, кісточки побіліли.

      – Так, – погодився він, – у цьому є гірка іронія. Одного єдиного разу виявити людяність і тим самим зруйнувати все своє життя.

      – Там була її донька, – руки спурхнули, знову лягли на коліна, – сиділа в партері. Вона бачила все. Від початку до кінця. Як він підвівся – мертве обличчя… френч… комір розхристаний, немов він рвав його на собі… в галіфе, в чоботах, у яких відбивалися вогні рампи, як вистрелив… як на білій сорочці Кармен розкрилася багряна квітка. Він влучив у артерію – кров чвиркнула фонтаном і заплямила глядачів у першому ряді. Я все ж таки думаю, їй це примарилося від потрясіння, як ви гадаєте? Таке може бути? Щоб кров із такою силою?

      – Не знаю.

      – Вона спробувала затулити долонею рану, а кров усе одно струменіла крізь пальці – поштовхами. І вона… подивилася на нього і засміялася. Вона сміялася, доки не впала. Паніка почалася не відразу – спочатку глядачі вирішили, що це за ходом вистави, розумієте?

      – Так. Таке буває. А що з ним стало? З цим, із Пушним?

      – Він спробував вистрілити у себе, але не зміг. Не знаю, чому. Чи то осічка, чи то набої скінчилися. Відкинув пістолета, закрив обличчя руками і заплакав. Його увели. Ось і все. Більше я нічого про нього не знаю. Його теж розстріляли, напевно.

* * *

      Азія, нубійська рабиня, кохана Петронія: Тиранові протистояти марна річ: з людиною він схожий лиш подобою, направду ж ані сльози, ані жалощі його не зворушать, і навіть у буйних оргіях йому інакша насолода відома, ніж ти, мій бідолашний, і співдружники зазнали, здригаючись у пристрасті…

      Петроній: Ось сонце хмари світанкові забарвило в пурпур, ось друзі мої прокидаються, СКАЧАТЬ