Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Марі-Лор з’їдає дві банки персиків, мадам Манек витирає її ноги ганчіркою, знімає з неї пальто, складає тарілки в мийку й питає:

      – Сигарету?

      На що її батько відповідає вдячним стогоном. Чиркає сірник, дорослі затягуються димом.

      Відчиняються двері або вікно, й Марі-Лор чує заворожливий голос моря.

      – А як Етьєн? – цікавиться її батько.

      – То замикається у своїй кімнаті й не виходить, то їсть, мов той альбатрос.

      – Він і досі не…

      – Та вже двадцять років як.

      Мабуть, дорослі спілкуються ще й жестами. Напевно, Марі-Лор варто більше цікавитися її двоюрідним дідом, який бачить те, чого нема, і долею всіх і всього, що вона коли-небудь знала. Однак її шлунок повний, у її жилах теплим золотом тече кров, а там, у розчахнутому вікні, за стінами, розбиваються океанські хвилі, і її від них відділяє лише якась кам’яна стіна – краєчок Бретані, найдальше підвіконня Франції. Може, німці й наближаються невблаганно, мов лава, але Марі-Лор провалюється в щось, схоже на сон або ж спогад про нього: їй шість чи сім років, вона недавно осліпла, батько сидить на стільці біля її ліжка, обстругуючи якийсь крихітний шматочок дерева, димлячи сигаретою, і на сотні тисяч дахів і димарів Парижа опускається вечір. Стіни навколо неї зникають, і стеля теж, усе місто зникає в тумані, й нарешті сон накриває її, мов тінь.

      Тебе призивають

      Усім дітям хочеться послухати Вернерові розповіді. Як проходили іспити, що вам доводилося робити, розкажи нам усе. Наймолодші діти смикають його за рукави, найстарші – ставляться з повагою. Цей біловолосий мрійник зумів вибратися із сажі.

      – Сказали, що візьмуть лише двох із моєї вікової групи. Ну, може, трьох.

      Він відчуває, з якою напруженою увагою його слухає Юта за дальнім кінцем столу. За решту тих грошей, що йому заплатив гер Зідлер, він купив «народний радіоприймач» за тридцять чотири марки вісімдесят: дволампове, малопотужне радіо, навіть дешевше за державні приймачі, які він ремонтував у сусідських будинках. Він ловить тільки довгохвильові загально-німецькі передачі. Більше нічого. Нічого іноземного.

      Зраділі, діти пищать, коли він його показує. Юта не виявляє зацікавлення.

      Мартін Саксе цікавиться:

      – З математики багато питали?

      – А сир давали? А торт?

      – А вам дозволяли постріляти з гвинтівок?

      – Ви каталися в танках? Закладаюся, що каталися.

      – Я не міг відповісти на половину запитань, – каже Вернер. – Мене точно не візьмуть.

      Однак його беруть. Через п’ять днів після його повернення з Ессена поштар приносить у сиротинець листа для нього. На хрусткому конверті – орел і хрест. Без марки. Наче послання від Бога.

      Фрау Елена займається пранням. Менші хлопчики тісняться навколо нового радіо – слухають півгодинну передачу під назвою «Дитячий клуб». Юта й Клодія Фостер повели трьох молодших дівчаток подивитися лялькову виставу на ринку; відтоді, як Вернер повернувся, СКАЧАТЬ