Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Її батько звертає то ліворуч, то праворуч. Марі-Лор здається, що ці останні два дні вони з батьком прямували до центру якогось заплутаного лабіринту і тепер вони крадуться повз сторожу до останньої, центральної кімнати. У якій може дрімати страшний звір.

      – Рю Воборель, – вимовляє її батько, важко дихаючи. – Тут, здається. Чи тут?

      Він обертається, йде по своїх слідах, виходить вулицею нагору, а тоді обертається знову.

      – Може, у когось спитати?

      – Ніде й вогника не горить, Марі. Усі або сплять, або прикидаються, що сплять.

      Нарешті вони доходять до воріт, він садить її на бордюр і натискає на кнопку. Чути, як усередині дзеленчить дзвоник. Тиша. Він тисне знову. Знову тиша. Він тисне втретє.

      – Це точно будинок твого дядька?

      – Точно.

      – Він нас не знає, – зауважує вона.

      – Він спить. Чого б він нас чекав?

      Вони сидять, притулившись спинами до холодних залізних воріт. Просто за ними – важкі дерев’яні двері. Вона кладе голову батькові на плече; він її роззуває. Здається, що світ злегка хитається туди-сюди, наче місто кудись потроху відпливає. Немов там, на суші, усе, що залишається решті французів, – це кусати нігті, тікати, спотикатися й плакати; прокидаючись, бачити закляклий, сірий ранок і не вірити своїм очам. Кому тепер належать дороги? А поля? А дерева?

      Її батько виймає з кишені останню сигарету й запалює її.

      Десь із глибини будинку, що в них за спинами, чуються кроки.

      Мадам Манек

      Щойно її батько називає своє ім’я, з іншого боку дверей чується зітхання. Скрипить ґратка, двері за нею відчиняються.

      – Матір Божа! – вигукує жіночий голос. – Ви були таким маленьким…

      – Це моя донька, мадам. Марі-Лор, познайомся з мадам Манек.

      Марі-Лор намагається зробити реверанс. Її беруть за щоки дві сильні долоні: долоні геолога чи садівника.

      – Боже мій, гора з горою не сходиться, а людина з людиною зійдеться. Любонько, які в тебе подрані панчохи! А п’яти! Це ж ти, напевно, голодна як вовк.

      Вони заходять у вузенький коридор. Марі-Лор чує, як клацають ворота, а тоді жінка замикає за ними двері. Два засуви, ланцюжок. Їх приводять у кімнату, де пахне травами й сирим тістом, – на кухню. Батько розстібає її пальто, допомагає їй сісти.

      – Ми щиро вам вдячні, я розумію, що вже дуже пізно, – каже він.

      Літня жінка – мадам Манек – спритна й жвава, і, вочевидь, уже залишила позаду своє здивування. Вона відмахується від слів подяки і підсовує стілець Марі-Лор ближче до столу. Чиркає сірник, вода ллється в чайник, відчиняються й зачиняються дверцята холодильника. Гуде газ, і, нагріваючись, стукає метал. За мить Марі-Лор відчуває на лиці дотик теплого рушника. Перед нею – кухоль холодної, чистої води. Вона радіє кожному ковткові.

      – Ох, місто набите до краю, – повідомляє мадам Манек, доки клопочеться на кухні, розтягуючи слова, мов казковий персонаж. Здається, вона невисока СКАЧАТЬ