Що впало, те пропало. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сфотографував людей, які стоять у черзі. Їх уже було осіб сто. Може, і більше. Понад рядом дверей банер. На ньому було написано: «1000 робочих місць Гарантовано!» А нижче: «Ми підтримуємо мешканців нашого міста! – МЕР РАЛЬФ КІНСЛЕР».

      Позаду іржавої «Субару» 2004 року Тодда Пейна хтось посигналив.

      – Томмі, не хочу псувати веселощі, поки ти закарбовуєш у пам’яті цю чудову картину, але…

      – Поїхали, я закінчив, – перебив його Том і, коли Тодд в’їхав на парковку, де всі найближчі до будівлі місця вже були зайняті, додав: – Хочу показати цю фотографію Лінді. Знаєш, що вона сказала? Якщо ми приїдемо сюди до шостої, будемо першими в черзі.

      – А я тобі казав! Тоддстер не обдурить. – Тодд припаркувався. Голосно випустивши гази й захарчавши, «Субару» завмерла. – До світанку тут тисячі зо дві народу збереться. Із телебачення приїдуть. З усіх каналів. «Сіті ет сікс», «Морнінг репорт», «Метроскан». Може, у нас інтерв’ю візьмуть.

      – Я погоджуся на будь-яку роботу.

      Лінда не помилилася щодо одного: було вогко. У повітрі відчувався запах озера, той самий аромат, що трохи тхне каналізацією. І було холодно, настільки, що подих майже перетворювався на пару. Стовпчики із жовтими смужками «НЕ ПЕРЕТИНАТИ» вигинали натовп шукачів роботи, перетворюючи на зиґзаґ, зборки якого нагадували живий акордеон. Том і Тодд зайняли місце між останніми стовпчиками. Одразу ж за ними пристало ще кілька людей, переважно чоловіки, одні в щільних флісових робочих куртках, інші – у пальто типу «містер Бізнесмен» та із зачісками типу «містер Бізнесмен», які вже потрохи втрачали свою виплекану досконалість. Том прикинув, що, як і далі так піде, до світанку черга розтягнеться до кінця парковки, і це буде щонайменше за чотири години до того, як двері відчиняться.

      Його увагу привернула жінка, до грудей якої притулилося немовля. Вона стояла від них на відстані кількох зборок. «Це ж яка має бути безвихідь, – подумалося Тому, – щоб отак посеред холодної, дощової ночі вийти з дому з такою маленькою дитиною». Малюк висів у нагрудній сумці. Жінка розмовляла з якимось огрядним чоловіком із перекинутим через плече спальним мішком, і дитина переводила погляд з одного обличчя на інше, немов наймолодший у світі любитель тенісу. Кумедно.

      – Не хочеш зігрітися, Томмі? – Тодд дістав зі свого рюкзака пляшку «Беллз» і простягнув Тому.

      Том уже майже сказав «ні», згадавши останні почуті від Лінди слова: «І не дай Боже я відчую, що від тебе спиртним тхне, коли ти повернешся», – але потім узяв пляшку. На вулиці було холодно, і від одного ковтка біди не буде. Він відчув, як віскі тече вниз, обпікаючи горло та шлунок. «Прополощи рот, перед тим як підійти до стенда, – нагадав він собі. – Хлопців, від яких тхне віскі, на роботу не беруть».

      Коли Тодд знову запропонував зробити по ковтку – було це близько другої, – Том відмовився. Але коли о третій надійшла нова пропозиція, Том узяв пляшку. Оцінивши рівень рідини, він зрозумів, що Тоддстер рятувався від холоду дуже активно.

      «Якого біса», – подумав Том і зробив трохи більше ніж ковток; цього разу наповнив увесь рот.

      – Ось СКАЧАТЬ