Що впало, те пропало. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ записниках що? – запитав Моррі. – Ну ж, генію, говори. Розкажи мені, чому тобі довелося втоптати його в багно та ще наступити ногою на потилицю.

      В «Утікач прямує на захід» він знову стає самим собою, хотів сказати Ротстайн. Собою справжнім. Та містер Жовтий відкрив обличчя й тепер діставав пістолет із передньої правої кишені своєї картатої куртки.

      – Ти створив один із найвеличніших персонажів в американській літературі, а потім насрав на нього, – журливо вимовив Моррі. – Людина, яка могла так вчинити, не заслуговує на життя.

      Раптом скипіла лють.

      – Якщо ти так вважаєш, – сказав Джон Ротстайн, – ти не зрозумів жодного слова з того, що я написав.

      Моррі направив пістолет. Дуло – чорне око.

      Ротстайн і собі направив у відповідь палець в артритних шишках, ніби це був його пістолет, і відчув задоволення, коли Моррі моргнув і ледь здригнувся.

      – Тримай при собі свою тупу критику. Я наївся її досхочу, коли тебе ще й в планах не було. Тобі скільки років? Двадцять два? Двадцять три? Що ти знаєш про життя, а тим більше про літературу?

      – Вистачить, аби знати, що не всі продаються. – Ротстайн здивувався, побачивши, що ірландські очі зайшли сльозами. – І не треба тут навчати мене жити, особливо якщо ти двадцять років ховався від усього світу, як щур у норі.

      Це застаріле нарікання – як ти зважився відвертатися від слави? – роздмухало злість на справжню лють (ту лють із биттям посуду й трощінням меблів, із якою були добре знайомі як Пеггі, так й Іоланда), і це його порадувало. Краще померти в люті, ніж плазуючи й благаючи.

      – Як ти збираєшся перетворити мою роботу на гроші? Про це ти подумав? Звісно, подумав. Гадаю, ти розумієш, що так само можна намагатися продати вкрадений записник Гемінґвея або картину Пікассо. Але твої друзі не мають освіти, як ти, так? Це одразу видно з того, як ти розмовляєш. Їм відомо те, що відомо тобі? Певен, що ні. Але ти намолов три мішки гречаної вовни. Показав великий солодкий пиріг і сказав, що кожному дістанеться шматок. Думаю, це ти зміг би зробити, тим паче, що язика, як я чув, маєш не в кишені. До того ж, здається мені, навіть кишеня ця й та не така вже глибока.

      – Замовкни. Ти говориш, як моя мати.

      – Ти звичайний злодій, друже мій. Як нерозважливо красти те, чого не зможеш продати!

      – Замовкни, генію, попереджаю.

      Ротстайн замислився. А якщо він спустить курок? Більше жодних пігулок. Ніякого більше жалю за минулим і побіжного сміття розірваних стосунків, що залишилися позаду, як низка розбитих машин. Ніякої більше маніакальної писанини та накопичення нескінченних записників, які збираються, як купки гівенця уздовж заячого сліду в лісі. Можливо, куля в голову – це не так уже й погано. Краще, ніж рак або хвороба Альцгеймера – це страхіття для кожного, хто прожив життя, заробляючи головою. Звичайно, будуть заголовки, а в мене їх і так було достатньо, ще до тієї бісової статті в «Тайм»… Але, якщо він спустить курок, мені не СКАЧАТЬ