Що впало, те пропало. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ там ще? – крикнув містер Жовтий. Погляд свій він не відводив від Ротстайна. – Коробки є? Коробки з рукописами? Такі завбільшки, як я казав?

      – Коробок немає, є записники! – крикнув у відповідь містер Червоний. – Йобаний сейф забитий ними.

      Містер Жовтий посміхнувся, продовжуючи заглядати в очі Ротстайну.

      – Написано від руки? Ось, значить, як ти це робиш, генію?

      – Будь ласка, – сказав Ротстайн, – Залиште їх. Цей матеріал не для читання. Ще нічого не завершено.

      – І ніколи не буде, ось що я думаю. Ти просто великий скнара. – Блиск у його очах (як здалося Ротстайну, ірландський блиск) згас. – Та й видавати тобі нічого не потрібно, так? Ніякого тобі фінансового імперативу. Ти отримуєш авторські гонорари за «Утікача». І за «Утікача у справі». І за «Утікач зменшує оберти». Відома трилогія про Джиммі Ґолда. Яка не перестає перевидаватися. Яку вивчають в університетах по всій нашій неосяжній країні. Завдяки змові вчителів літератури, які вважають тебе й Сола Беллоу небожителями, у тебе є віддана аудиторія зі студентів, що купують твої книги. У тебе все налагоджено, а? Навіщо ризикувати й публікувати щось таке, що може похитнути золотий п’єдестал? Можна ж сховатися тут і вдавати, ніби решти світу не існує. – Містер Жовтий похитав головою. – Мій друже, ви надали зовсім нове значення слову «дріб’язковий».

      Містер Синій забарився у дверях.

      – Моррі, що мені робити?

      – Іди до Кертиса. Усе запакуйте. Якщо всі записники не помістяться в мішки, знайдіть що-небудь. Навіть у цього щура в комірчині має бути хоч одна валіза. І не гайте часу, не перераховуйте гроші. Хочу забратися звідси якомога швидше.

      – Добре. – Містер Синій, Фредді, пішов.

      – Не робіть цього, – сказав Ротстайн і був вражений деренчанням свого голосу. Іноді він забував, який він старий, але не сьогодні.

      Той, кого звали Моррі, нахилився до Ротстайна, втупившись у нього з-під жовтої маски зеленувато-сірими очима.

      – Хотілося б про дещо дізнатися. Якщо відповіси чесно, може, ми й залишимо записники. Ну що, відповідатимеш чесно, генію?

      – Спробую, – промовив Ротстайн. – І, знаєте, я ніколи себе так не називав. Це в «Тайм» мене назвали генієм.

      – Закладаюся, ти не написав їм листа із запереченням.

      Ротстайн промовчав. «Сучий син, – думав він. – Нахабний сучий син. Ти ж нічого не залишиш, так? Не важливо, що я скажу».

      – Ось про що я хочу знати. Чому ти не міг дати спокій Джиммі Ґолду? Навіщо було так його пикою в багнюку тицяти?

      Питання було настільки несподіваним, що спочатку Ротстайн навіть не зрозумів, про що Моррі говорить, хоча Джиммі Ґолд був найвідомішим із його персонажів, тим персонажем, завдяки якому про нього пам’ятатимуть (якщо, звичайно, його взагалі будуть пам’ятати). Та сама стаття в «Тайм», у якій згадали про геніальність Ротстайна, назвала Джиммі Ґолда «американською іконою відчаю у благодатному краю». За великим рахунком, СКАЧАТЬ